книга
ЦЕРКВА
У кожного народу є своє духовне джерело, яке його живить, рятує від занепаду, збагачує витоками духовності. Для когось це рідна земля і батьківська оселя, батьківський заповіт, що став моральним кодексом життя, а для когось – Боже слово, молитва чи просто Божий храм.
Для мешканців села Процева найсвятішим місцем з давніх часів була церква. Її будували і спалювали, а вона знову, як фенікс, відновлювалася.
У щомісячнику «Киевская старина» (с. 114) наводиться перепис сіл Полтавської губернії, де, зокрема, сказано, що в межах Процівської сільської ради було три населених пункти – Сальків, Софіївка і Проців. Вказано місце їх розташування – «при річці Павлівка та при Дніпрі», відстань, кількість дворів і церков. У Салькові діяла Чудо-Михайлівська церква.
( ФОТО № Процев - пейзаж На фото Місцевість в Салькові , де була церква.
З цього перепису дізнаємося, що культурний центр містився у Салькові. Як пригадував Олексій Андрійович Тименко (з розповіді батька), що саме в Салькові була дуже гарна церква. У селі працювали і медпункт, і крамниця, сюди сходилася у святкові дні молодь на відпочинок, який влаштовували діти панянки Жукової.
Священик стежив за дотриманням парафіянами обрядів, вів книгу реєстрації актів громадського стану (народження , одруження , смерті) , правил співжиття. Із «Єпархіальних відомостей» Полтавської губернії дізнаємося, що «…перед кожним великим святом старанно прибиралися хати-мазанки, особливо весною, бо взимку разом з господарями в оселі були кури, маленькі ягнята, а у великі морози – і корова з телям.
Кожного недільного і святкового дня в хаті панували чистота і лад. Стіни вимазані білою глиною з домішками крейди, долівка чиста, припічок вимазаний, на лавках нічого зайвого, стіл покритий скатертиною із домотканного полотна, піл у порядку. Словом, хата привітна і весела.
Взимку жінки пряли і ткали, чоловіки шили одяг, чоботи. Дівчата ходили з роботою – шитвом або прядкою на «досвітки до подруг», влаштовували зібрання, іноді з участю парубків. Веселість на «досвітках» не завадила ділу і розганяла нудьгу.
На Різдвяні свята в одній із хат збиралися на вечорниці, де гуляли парубки і дівчата, грала музика, скрипка і бубон, молодь влаштовувала складчину на обід та вечерю. З настанням весни всі йшли працювати в поле. Найбільш богомільні жителі Процева ходили переважно на поклоніння у Київ, Козельщину, Чернігів» .
Але в 1884 році сталася пожежа і церква у Салькові згоріла. Тоді громада вирішила побудувати новий храм. У цей час в Києві зносили дерев’яну церкву і закладали кам’яну. Процівці взялися розібрати її, а з цього матеріалу звести в селі нову церкву.
Як пригадувала Олена Семенівна Байчас, до села 15 підвід доставили пронумеровані бруси і з них всією громадою спорудили нову церкву, яка стояла на місці сучасного клубу. Для села це стало великою подією. Мелодійний і врочистий передзвін сповіщав людей про початок служби. Біля церкви стояла і сторожка, яка в подальшому, аж до 1950-х років, служила медпунктом.
ФОТО № 2918 На фото:Діти біля дерев»яної церкви. 1939рік.
Майже з перших днів утвердження радянської влади, прагнучи впокорити Україну, розправлялись з людьми не тільки фізично, а й воліли вирвати душу, умертвити думку про наше історичне коріння, про значущість своєї нації. Особливої наруги зазнала православна церква. Її не здолали ні монголо-татари, ні польська шляхта, ні турецькі яничари, а більшовики ледь не знищили! Ось жахливі цифри з історії Київської єпархії:
1917 р. 1940 р.
1. Церков і парафій 1710 2
2. Монастирів 20 0
3. Священиків 1435 3
4. Монахів 5193 0
Розгорнулася велика пропагандистська боротьба проти церкви і релігії. Ось фрагмент із публікації районної газети «Колективіст», № 47 від 21.04. 1932 року : «...цього року треба провести як бойовий антирелігійний культпохід парт. і КСМ організацій, профспілок, сількорів, колгоспниць, всього безвірницького активу. Для цього оголосити 2-х декадник з 15.ІУ по 5.У.
Антивеликодню кампанію провести під гаслами:
1. Мобілізація трудящих мас на виконання рішень ХVІІ партконференції.
2. Виконання й перевиконання завдань з більшовицької весняної посівкампанії.
3. Виконання фінплану ІІ кварт. останнього року п’ятирічки.
4. Зміцнення обороноздатності країни.
5. Піднесення антирелігійного руху, антирелігійного виховання широких колгоспних мас, учнів шкіл.
Для керівництва антивеликодньою кампанією в р-ні утворити орг. бюро в складі:
РПК – Легенька
Саносвіти – Островський
РВК – Тараненко
Редакція – Якушев
Для успішного проведення антирелігійного культпоходу орг. бюрові організувати з комуністів, комсомольців, членів спілок не менше 30 бригад, яким виїхати в села для організації антивеликодньої кампанії та налагодження систематичної антирелігійної роботи в селах, колгоспах, радгоспах.
За основне гасло бригад мусить бути гасло «За високий врожай проти релігії».
Наросвіті, РБ КДР розробити практичні пляни їх участі в антирелігійному поході, під гаслом піднесення антирелігійного виховання дітей силами п/активу, комсомол. активу, вчителів, лікарів, провести ряд бесід, лекцій на тему:
1) Підсумки ХVІІ парт. конф. і боротьба з релігією.
2) Великдень – ворог соцбудівництва.
3) Закордонна церква та готування війни проти СРСР.
4) Конрреволюційна роль сектантства.
Культпроп РПК Пицюра.
Розгорнулася шалена антирелігійна діяльність. У районі розпочали руйнування культових споруд, які зносили, заклавши вибухівку.
Особливо загострилася антирелігійна пропаганда в 1934 році. Газета «Колективіст» не пасла задніх. Наводимо одну з її публікацій 1934 року під заголовком «Проти «різдва» – куркульського свята». Подається в стилістиці оригіналу:
«Різдво, як і інші релігійні свята, має яскраво виявлений клясовий характер.
Під заслоною різдвяної проповіді «миру й любові» буржуазія всіх країн посилює визискування пролетаріату й селянства, готуючи криваву війну проти батьківщини пролетаріяту всього світу – СРСР.
Попівство всього світу, ця чорна сотня міжнародного капіталу, в дні «різдва» докладає всіх зусиль на задурювання трудящих. Тут, в СРСР, вони намагатимуться своїми «проповідями» відвернути увагу трудящих від клясової боротьби, від соціалістичного будівництва. Перемога соціялізму в СРСР, де кожна нова фабрика, електростанція, завод, що переможно прискорює загибель світової капіталістичної системи, викликає особливо гостру ненависть церковників до СРСР.
Недаром же у 1930 році в день «Різдва» папа римський в своїй проповіді сказав: «Перш за все ми повинні молитися богу за всіх героїв, які во ім’я та з любві до Христа страждають у Росії й Сибіру і готують нове різдво Христа на цій величезній території».
Хіба це не відвертий заклик до воєнної інтервенції проти СРСР?
І тепер, коли капіталізм, як система, тріщить, коли капіталістичний світ роздирають внутрішні протиріччя, а СРСР переможно закінчивши побудову фундаменту соціалістичної економіки, невпинно прямує до соціалізму – буржуазія й попівство кидаються на різні авантюри, щоб відтягнути свою загибель.
Капіталізм шукає виходу в світовій війні і про це красномовно свідчить окупація Манчжурії Японією.
Попи добре знають, що за японською окупацією ховаються антирадянські пляни великих імперіалістичних держав і тому ніхто з них не висловився проти цієї обурливої вихватки японського імперіалізму, навпаки, вони всіма силами допомагають імперіалістам провокувати СРСР на війну з Японією з тим, щоб ослабити його силу, зірвати п’ятирічку, розгромити соціялістичну державу.
З цього видно, що «різдво», як і всякі інші релігійні свята та релігія в цілому, служать інтересам буржуазії, воно є цілком чуже будівникам соціалізму, вороже їм.
Отже. ми повинні вести нещадну ідейну боротьбу з релігією, щоб прискорити темпи соціалістичного будівництва, щоб прискорити перемогу над капіталом всього світу. І.Т.»
Ще більш кричущими були публікації районки, коли 8 квітня 1934 року (вихідний день) збігся з релігійним святом – Великоднем:
«Всяке релігійне свято – це дурман, яким колись буржуазія дурила трудящих. Завдання наше, всіх колгоспників, усіх профспілок, щоб у цей день 8.ІУ вийти всім ударно, як ніколи, в поле на сівбу.
Треба пам’ятати, що куркульсько-петлюрівські недобитки будуть агітувати проти невиходу на роботу в куркульське «свято – Паску», тож нам треба знешкодити всякі агітації класового ворога й день 8 квітня зробити ударним днем боротьби за високий урожай, за масовий посів цукрових буряків».
Водночас із потужним тиском на свідомість населення повсюдно переслідували священиків, аж до їх фізичного знищення, закладали вибухівку під храми, грабували і спустошували монастирі. Більшовики не знали історії і тому не відали, що будь-яка влада, яка підписувала вердикт про гоніння на Христа, по суті, сама підписувала собі вирок. Православна віра в СРСР підлягала повному викоріненню. Про це гнівно говорив Павло Постишев, який виступив від імені Сталіна на пленарному засіданні Київської міської ради в 1934 році. Він відверто заявив, що раз і назавжди треба змести з лиця землі «весь історичний мотлох, який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму».
У роки колективізації комуністи та комсомольці закрили церкву і в нашому селі. Як пригадує Катерина Федорівна Джима, церква була дуже красивою, більшою і ширшою, ніж нинішня, фасадом стояла до лугу. Священик із села втік, бо знав, що з ним також розправляться. З комнезамівців створили бригаду «безбожників», які люто, по-звірячому зірвали дзвони, а зі стін храму – ікони. Та й цього сатанистам було мало, вони почали зривати хрести, замальовувати образи, де тільки бачили. Ось як розповідає про цей випадок Катерина Федорівна: «В дзвінниці, де висіли дзвони, була намальована ікона. Комсомольці вирішили її зафарбувати. Ніхто не наважувався це зробити. Та ось одна молода активістка – Параска Швидченко – вибралася драбиною до ікони і затерла її фарбою. Через кілька днів Параска занедужала і за два тижні померла».
Відтоді вже не знаходилося сміливців розбирати церкву.
Згодом у приміщенні православного храму влаштували клуб. Батьки не пускали своїх дітей туди на гуляння, але з часом молодь почала приходити на танці. Та клуб у церкві так і не прижився, храм не став місцем для розваг. А згодом у приміщенні колишньої церкві організували крамницю. Катерина Федорівна добре пам’ятає, як купувала там матерію на спідницю.
З будівництвом крамниці церкву закрили, а у вересні 1943 року її підпалили фашисти. Старожили згадували, що горіла вона, як свічка, так яскраво, що диму майже не було.
Та з часом влада почала лояльніше ставитися до релігійного культу народу. Це дало можливість і процівській громаді домогтися переобладнання приміщення садиби баби «Каретчихи», як її прозивали (тепер це садиба Раїси Михайлівни Кияшко). Хата була дерев’яна, велика, добротна, з високим дахом. Ще під час розкуркулення вигнали з неї Федора і Наталку Іогансонів з трьома дітками. Федора ув’язнили, він так і не повернувся в село, воліли посадити і старшого сина Михайла, але той утік до Сибіру. Наталка залишилася з двома дітками – Іваном та Гапкою – і поневірялася по чужих людях.
Згодом Іван загинув на фронтах Великої Вітчизняної. Воював і другий син – Михайло, але той повернувся з війни додому, закінчив гірничий інститут, та в рідному селі не знайшлося йому місця, оселився на Вінниччині.
У садибу баби «Каретчихи» радянська влада поселила бідняка Матвія Савона, в якого було семеро дітей. Але громада зібрала гроші і купила йому хату навпроти Миколи Гавриловича Кияшка, а цю дерев’яну будівлю, переобладнали під церкву. Правив у ній священик Петро, дяком був Володимир Іванович Прихідько, паламарем –Михайло Тименко, а старостою – Іван Кияшко. Батюшка мав шестеро дітей. Користувався авторитетом у жителів, однак з невідомих причин у 1955 році виїхав із села.
Прислали нового батюшку, але той правив недовго, бо, як розповідають старожили, спалахнув конфлікт між священиком і дяком. Деякий час церква була порожньою. Правління колгоспу поклало на неї око і в 1962 році вирішило її розібрати і перенести на табір (у поле, де і сьогодні вона стоїть хатою-читальнею, так прозвали люди).
Майже два десятиліття церкви в селі не було. Мешканці Процева задовольняли свої духовні потреби, відвідуючи церкви Києва, Олександрівки, Воронькова.
У 1989 році громада Процева звертається до сільської ради з клопотанням виділити місце під будівництво Свято-Михайлівського храму (метрів за 20 від старого приміщення церкви). Ініціатором цієї справи стала староста церкви Катерина Федорівна Джима. Вона згуртувала навколо себе людей, які, не покладаючи рук, працювали на спорудженні храму. Це була справді всенародна процівська будова. Почувши дзвін, усі бігли до церкви, люди знали: привезли якийсь будматеріал і треба щось терміново робити. Першим її архітектором і будівничим став отець Миколай – Микола Олександрович Терещук.
ФОТО № 2117 На фото: Отець Миколай .
Про високу працездатність й ентузіазм отця Миколая ходять легенди. Якось під час планерки в радгоспі «Ждановський» прийшов він на прийом до директора радгоспу. Подивився на нього Петро Михайлович Зубань і сказав: «Я не знаю, який із вас буде священик, а от як виконроб – мав би за честь з вами працювати».
Приміщення старого, занедбаного клубу, що тулився по вул. Пролетарській (на території колгоспу), відремонтували і відкрили тимчасову церкву. Водночас громада збирала гроші на будівництво нового храму.
У 1990 році заклали фундамент і всього за два роки спорудили церкву.
ФОТО №2114. На фото : Нова церква . Архітектор отець Миколай.
25 червня 1993 року, на Онуфрія, предстоятель Української православної церкви Блаженнійший Володимир , Митрополит Київський і всієї України , священик Микола Терещук у присутності всіх мешканців села освятили новозбудовану церкву.
Сільська рада висловлює особливу вдячність за участь у будівництві храму: Ользі Кирилівні Сергієнко, Ользі Панасівні Сергієнко, Андрію Кириловичу Сергієнку, Марії Федорівні Байчас, Миколі Миколайовичу Глобі, Івану Архиповичу Сергієнку, Парасці Митрофанівні Чабан, Олені Михайлівні Байчас, Ользі Семенівні Трипільській, Михайлові Петровичу Прихідьку, Парасці Ільківні Безсмертній, Івану Івановичу Тименку та багатьом іншим.
Після отця Миколая правив у церкві його сини Олександр та Володимир, про яких з теплотою відгукуються люди.
Фото№2122 На фото : Отець Олександр.
ФОТО №2120 На фото:Отець Володимир.
Та справжнім архітектором-реформатором для нашої церкви став архімандрит Феогност – Володимир Миколайович Юраш. У серпні 2008 року він розпочав реконструкцію будівлі, а вже 4 січня 2009 року відбулася перша служба.
Фото№ 7809 На фото: загальний вигляд реконструйованої церкви.
ФОТО №2546- На фото: Сучасний вигляд церкви.
Майже повністю було оновлено храм: поновлено розпис, замінено котли, церковний посуд, проведено підігрів підлоги, облаштовано нову дзвіницю, оздоблено маківку церкви.
Після відновлювальних робіт Дім Божий освятили. Освячення Храму відбулося в день пам»яті Преподобного Іова Почаївського, ревносного поборника за Православну віру. Першу Божественну літургію відслужив предстоятель Української православної церкви Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський і всієї України.
ФОТО №2922 На фото : Хліб та сіль дорогому гостю.
Фото № 2921 На фото: Освячення церкви Блаженнійшим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України
В своїй проповіді він сказав:
- Дякую вам за святі ваші молитви, які ми з вами піднесли разом у цьому чудовому храмі, оновлення якого святкуємо нині. Воскреслий Господь почує нас і пошле благословення нашій державі, нашій святій землі і нашому багатостраждальному народу. Нехай милість Божа врозумляє, укріпляє і наставляє кожного із нас. Христос Воскрес!
На молитовну пам’ять про свій візит Блаженнійший Володимир подарував громаді ікону Святителя Спиридона Триміфунтського, чиї мощі подорожували Україною. Парафіян, які доклали найбільших зусиль до реконструкції храму, нагородили відзнаками Української православної церкви. Серед нагороджених голова села Чешко Л.І., Бутенко О.М., Плєсков В.І., Кияшко М.П.
На службу до церкви приїздять люди із сусідніх сіл, а у великі релігійні свята – чимало жителів Києва, Борисполя.
До причастя ідуть діти на початку навчального року, а випускники школи беруть церковне благословення на праведну, щасливу і довгу життєву дорогу.
Велику вдячність хотілося б висловити церковному хору, а саме: Галині Павлівні Опрощенко, Ользі Павлівні Розумній, Софії Пилипівні Байчас, Парасці Григорівні Кияшко, Марії Федорівні Розумній, Марії Іванівні Мироненко, Тамарі Василівні Ковтуненко та в минулому – Ользі Тихонівні Розумній.
( ФОТО №2930 На фото: Байчас С.П., Опрощенко Г.П., Розумна М.Ф., Розумна О.П.- півча.
Звичайно, добре було б, якби церковний хор «помолодшав», щоб більше молоді відгукувалося на дзвони церковні.
Меценати, прості селяни роблять посильні внески, щоб продовжити життя духовного осередку села.
Стараннями і молитвами отця Феогноста церква неодноразово ставала прихистком для чудотворних ікон та предметів святості, які попередньо перебували у Київській Лаврі та в інших українських храмах.
Святим місцем для кожного процівця, особливо віруючого, є криничка по вул. Шевченка, що на околиці села, під лугом.
Фото№01 На фото: Свята криничка.
З давніх-давен, як пригадує Софія Пилипівна Байчас, переказують таку легенду: «Одній недужій дівчині відмовили ноги. Якось їй приснився сон, що треба самій дійти до джерельця, яке витікає з-під верби, й омити цією водою ноги, а після того вже сама зможе повернутися додому. Цей сон переслідував її протягом кількох тижнів. І все ж одного разу дівчина наважилася: щойно зайнявся світанок, вона поповзла до джерельця. Омила ноги, погладила їх і від утоми задрімала. Прокинулася від голосу, котрий їй наказував: «Вставай і йди!». Довірившись голосу, перехрестившись, дівчина звелася на ноги. Від радості вмилася слізьми і, вклонившись джерельцю, подякувала йому». Ця легенда облетіла всю округу. Згодом облагородили цю криничку і щороку, на третій день Трійці (в цей час у Процеві храмове свято), звідусіль сходяться люди, щоб набрати з неї цілющої води, яку освячують священики. Тут відбувається молебень, на який приїздять священики зі всієї округи. Вода в криничці дуже добра, смачна, багато людей, особливо дачників, протягом року споживають її.
( ФОТО №5252313 На фото: Біля кринички в храмове свято.
Першого квітня 2010 року на Процівському кладовищі була збудована капличка на честь Святителя Миколая – Архієпископа Мирлікійського Чудотворця.
ФОТО №
Тут проводжають в останню путь покійника. Капличка з’явилася завдяки благодійній допомозі підприємця Василя Івановича Плєскова та сприяння сільської ради. Кошти на внутрішні роботи і матеріал на неї виділив отець Миколай (Терещук), отець Феогност допоміг оформити іконостас.
( ФОТО №2376 На фото :Капличка на процівському кладовищі.2010 р.
Капличка освячена з благословення Блаженнійшого Володимира – Митрополита Київського і всієї України. Першу божественну літургію відслужив тут Преосвященний Пантелеймон – єпископ Васильківський при Благочинному церков Бориспільського району та настоятелю Свято-Михайлівського храму – архімандриту Феогносту. Освячення було звершене на світлій седмиці, в четвер, коли вся Православна церква святкує світле Христове воскресіння.
ФОТО №3563 На фото : Освячення каплички.
Церква приймає активну участь у громадському житті села. Саме в ній проводяться обряди : реєстрація шлюбів- вінчання, хрестини, похорони .ФОТО №2925 На фото :Вінчання Бай час Миколи Михайловича.
ФОТО №2936 На фото: Вінчання Ткаченко Сергія Івановича.
Під особливим контролем церкви знаходяться кладовища, а їх на території ради 4. Всі огорожені, облаштовані ритуальні площадки , підведена вода .
ФОТО №2497 На фото : Ритуальна площадка на процівському кладовищі.
У багатьох громадських заходах отець Феогност приймає активну участь . Про що свідчать ось ці світлини.
Фото № 2940 На фото: Славити Бога можна всюди .
Фото№3212 Нафото: Разом з громадою : Отець Петро, отець Феогност та керівник апарату районної ради О.Г.Малишевська.
Сьогодні богослужіння здійснює чернець архімандрит отець Феогност. Парафіян, які постійно ходять до храму, близько 200 осіб.
Дорога до Бога в кожного своя. На території Процівської сільської ради здійснює богослужіння і громада церкви християн віри євангельської. Їхній молитовний дім розташований поруч із православним храмом. Керує церквою євангелістів, де близько двадцяти віруючих, просвітер Михайло Михайлович Тименко. Обидві релігійні громади мирно співіснують і ладять між собою.
Тож усі віруючі Процева мають можливість у християнські свята та вихідні відвідувати службу Божу, дістати Боже благословення на добрі справи.
