книга

Після вичитки

СПАЛЕННЯ СЕЛА

Стояла суха тепла осінь. В селі поширилася чутка, що зі сторони Воронькова ідуть німці, всіх убивають, палять хати. Передчуття, що почнуть палити й наші домівки, розстрілювати дітей, переповнило людей страхом.

І наші процівські люди почали копати ями та закопувати все збіжжя з хати, сараїв. Ой, як же воно згодом пригодилося людям! Сім’ї не ночували вдома, ховалися у гайках, лісі, долинах. Кожен хотів хоча б здалека спостерігати за обійстям. Худобу свою селяни повиганяли з дворів.

Аж ось і запахло в повітрі димом, заграва підняла на ноги все село. Зразу запалили хати в хуторі, а потім у Софіївці, пішли Лебедівкою на Проців. Сальків німці обминули, а тому всі хати там залишилися.Люди всі повтікали, але поодинокі , в основному старенькі залишилися , випрошуючи у німців помилування, щоб не палили.

ФОТО №2060 На фото: Ось такі вже хати появилися у жителів села Проців перед війною І саме такі добротні будинки не були спалені. Чому?

Із розповіді Софії Андріївни Марченко (Опрощенко):

ФОТО №8519 -Чорний день Пр. На фото: Сестри Оля та Софія Опрощено .

Чутки про те, що будуть палити село, миттю розлетілися по дворах. Ми вечорами збиралися на веселий горб і бачили, що кругом села вже горять. Тоді ми з мачухою викопали в сараї велику яму і сховали там скриню з одягом. У дворі закопали посуд і мої книжки.

Ранком ми почули гуркіт. Швиденько одяглися, бо було вже прохолодно, закрили хату і побігла вся наша сім’я і сусіди до лугу, там росла лоза, де можна було сховатися. Рятували свої душі. Через деякий час ми побачили, що горять наші хати. Та коли вогонь вщухав, до нас підійшов сусідський дід і сповістив, що в селі поліцаїв немає. Тоді ми й кинулися до своєї хати і намагалися залити водою вцілілі закидки дерева. На тих місцях, де були хати, стояли печі і груби, немов пам'ятники з високими трубами. Другого дня на кожному дворищі жінки топили печі та варили картоплю для родини. Після цього ми жили в окопі, який ще батько викопав у нашому дворі. Понаносили з лісу дерева, поклали настіл дерев’яний, насипали зверху землі. Наносили соломи і там спали. Коли зовсім схолодніло, перебралися в колгоспну хату, яка не згоріла. Зимувало в ній шестеро сімей.

По весні 1944 року Дніпро розлився аж до наших дворів. Пливло багато дерева з лісу і від переправ. А наш родич мав великого човна, то він наловив дерева і собі на хату і нам дав трохи, а ми ще трохи наносили з лісу. Двоюрідна наша сестра, яка жила в Києві, дала нам трохи грошей і ми звели невеличку хатину.

Із розповіді Ольги Кирилівни Сергієнко, 1923 року народження:

ФОТО № 0890 (папка Війна)

– У перші дні війни батько пішов на фронт, але загинув під час бомбардування.

Німці спалили і нашу хату. А палили здебільшого свої, поліцаї, які були переодягнені в іншу форму. Їх називали «перебратнями». Жили ми з мамою у землянці. А потім прийшла похоронка і на брата. Я отримала її вечором, коли матері не було вдома і сама всю ніч проплакавши, так і не змогла сповістити мамі цю страшну звістку.

Наступного дня вигнала корову на пасовище, забігла до тітки Харитини, материної сестри, і та одразу все зрозуміла. Вона пригорнула мене до себе і сказала: « Що ж поробиш, пішли разом».

Коли ми прийшли, то мама накинулась на мене: «Де ж ти ходила ?» А я мовчу. Тітка матері повідомила про загибель сина. Вона як почула, так і впала непритомна. Удвох витягли її на вулицю, водою ледве відлили. Важкі випробування далися взнаки, невдовзі мати тяжко захворіла і померла. Я залишилася сама на згарищі рідної домівки. Спасибі чоловіку тьоті, Павлу Івановичу Прихідьку, який на той час був головою колгоспу. Він виписав дерева для нової хати і теслів допоміг найняти.

Із розповіді Байчас Софії Пилипівни.:

– Моя мама, Кияшко Мотря Степанівна, розповідала про роки окупації, про те, як було спалене наше село, коли відходили німці.

Хата у нас була велика, з бруса, крита залізом. В сім’ї було четверо , всі дівчатка: Марія, 1932 року, Паша, 1937–го, Соня, 1941–го й Оля, 1943 року.

Нашу хату не могли з першого разу підпалити, а тому поліцаям довелося добренько попрацювати. Вони заклали вибухівку в грубу і підірвали. Хата розлетілася метрів на сто, а ми залишилися просто неба.

У батькового брата Петра - хата не згоріла, то ми жили в дядька, а батько день і ніч намагався збудувати хоч якусь хатинку. До снігу перейшли в свою хату. Витопить мама піч, ніби й гаряча, а стіни і стеля вкривалися інієм. Моя менша сестра Оля росла в холоді, некупана, часто простужена. Її обсипало чиряками, а медичної допомоги не було. Вона лежала на печі і не могла вже плакати. Батько з мамою видалили стержні чиряків і промивали рани дитячою мочою та купали її в череді, яку батько дістав з–під снігу в лісі. І по весні Оля поправилась.

А ще хочу навести такий приклад, що навіть у ті грізні, лихі, голодні, страшні часи люди не втрачали людяності і доброти.

Якось мама почула вечором дитячий плач, виглянула на вулицю і побачила підлітка років тринадцяти. Запросила до хати і при світлі каганця побачила, що по одягу дитини повзають воші. Вона витопила піч, нагріла води, внесла в хату дерев’яні ночви, викупала того хлопчика, вичесала голову гребінцем, нагодувала і поклала спати. А одяг поклала у мішок і як перегоріли дрова, укинула в піч. Вранці мама витягла цей мішок з печі (а вночі пройшов сніг), винесла на двір, та як витрусила все з мішка, то сніг став сірий від дохлих вошей.

ФОТО № 8674 На фото Мама Софії Пилипівни - Мотря Степанівна.

Хлопчик проспав у нас аж до обіду. Батько мій сповістив про хлопчика командирові військової частини, що стояла в Процеві. Після обіду батько приїхав за сином і привіз нам цукру, дві банки консервів та хлібину. На жаль, прізвища хлопчика ми не записали.

На все життя запам’ятав цю подію Василь Михайлович Зюзюн.

Це він шестирічним хлопчиком бачив, як горіло село, як палала старенька хата, в якій він уперше зіп’явся на ноги, і в якій все було до болю звичне і рідне, бачив, як на колінах мама благала німця, щоб той зглянувся і не палив оселю. А він, маленький, обнімаючи поділ мами, кричав разом з нею. Найсильніше вогонь палахкотів у повітці, бо саме туди батько збирав дерево на нову хату. Та першою спохватилася бабуся, злякавшись дитячого крику: «Дочко, бери сина і негайно тікай звідси, щоб вберегти дитину».

Він назавжди запам’ятав «панькову грушку», де мама, обливаючись сльозами, уже більше переймалася не хатою, а здоров’ям сина: "Васильку, синочку, ми з татком збудуємо ще кращу хату. Ось тільки тато повернеться з війни». Вони довго чекали батька, все жевріла надія, а потім мама сама стала стягуватися на хату. І лише в 1951 році вони дізналися, що батько загинув ще в 1943–му.

Із розповіді Івана Макаровича Карпенка:

– Хати почали палити десь під обід. Село наповнилось їдким димом. Саме перед цим поширилися чутки, що все грабують: магазини, комори, склади. В нас був кінь, який дістався нам при розподілі колгоспного майна, я швидко запряг його і поїхав до комори в Сальків. Там побачив велику групу людей, які розбирали зерно. Пробитися туди я не міг, тоді зірвав багато низок тютюну, що висів у сушці, і поклав на воза. З цим добром і приїхав до хати, яка вже догорала (стояла на садибі Вербіна Миколи ).

Просили в німців, щоб не палили їхню стареньку хату і подружжя Безсмертних: Прокіп та Марфа, разом з Марією Улиянівною. А в цей час шестирічна Галинка (Опрощенко) переховувалася разом з тіткою Безсмертною Горпиною в горбах. Три бригади німців підходили до хати – і падали на коліна старенькі та благали – змилувалися!

Ось як пригадує Галина Степанівна Фарбун :

– Я все це бачила своїми очима. Перед цим горіли хати в Кийлові, Жереб’ятині. Видно було, як горіло і у Воронькові, Глибокому, Ревному. Ми почали готуватися до такої самої лихої долі. Закопали з мамою в землю все, що могли: одяг, взуття, інвентар, повиносили і харчі нехитрі, скриню. Викопали яму, обклали її цеглою, накрили колодами, гілками, присипали землею. Повиносили з хати лави, стіл, дошки з підлоги, з клуні і двох сараїв – увесь інвентар. Переночували ми ще в хаті. А вже 22 вересня почулися вибухи від школи, центру села. Скрізь стало гриміти, тріщати. Мама, я, сестра Паша та семирічний братик Володя побігли у леваду, де був наш город. Там протікав рівчак, промитий повінню ще з 1931 року. Тоді вже він заріс кущами лози. Там ми і сховалися, спостерігаючи за своєю домівкою, яку було видно з нашої схованки. Скоро побачили, як задиміла хата, а потім зайнялася яскравим полум’ям. Ми сиділи в кущах і гірко плакали. Горіло все село. Палахкотіло, тріщало, падало, гупало і вщухало. Під вечір ми пішли на свій двір. Домівки не було, тільки купи попелу. Залишилася висока ліса, з боку вулиці, виплетена ще батьком по своєму зросту. Не пам’ятаю, чи їли ми щось, але ночували у тій ямі, яку обклали всередині цеглою і завбачливо вкинули туди постіль. Біль трохи вщух, бо це лихо спіткало все село.

Вже на другий день, 23 вересня, ми побачили людей в радянській військовій формі, вони наближалися до нас з боку гори. Радощів не було меж – і наче стих біль від втрати домашнього гнізда, затишку нашого дитинства.

А чим же пригостити наших визволителів? Пригощали грушами–гниличками, які вціліли від пожежі. Погоріло все і в наших родичів. У дядька Семена Фарбуна, батькового брата, за два роки перед війною збудували дві нові хати. Ці новобудови теж згоріли.

У другого мого діда Петра і баби Катерини також була непогана хата. Коли німці почали палити село, дід з дочкою Наталкою й онуками втекли до лісу, а баба Катя лишилася вдома. І коли хата загорілася, а поліцаї пішли далі, вона стала відром носити воду з колодязя і загасила один кут, там де були піч та піл. За осінь дід Петро до вцілілої частини хати приплів з лози стіни, їх обмазали шаром глини з кізяком і в такій хаті вони перезимували не одну зиму. Цієї ж осені загинув чоловік тітки Наталки. Хлопчини Гриша і Петро виросли без батька.

У батькового брата Петра хата не згоріла, то ми жили в дядька, а батько день і ніч намагався збудувати хоч якусь хатинку. До снігу перейшли в свою хату. Витопить мама піч, ніби й гаряча, а стіни і стеля вкривалися інієм. Моя менша сестра Оля росла в холоді, некупана, часто застуджена. Її обсипало чиряками, а медичної допомоги не було. Вона лежала на печі і не могла вже плакати. Батько з мамою видалили стержні чиряків і промивали рани дитячою сечею та купали її в череді, яку батько дістав з–під снігу в лісі. І по весні Оля одужала.

У той час забрали на службу і наших молодих хлопців.

Уже на другий день, 23 вересня, ми побачили людей в радянській військовій формі, вони наближалися до нас з боку гори. Радощів не було меж – і наче стих біль від втрати домашнього гнізда, затишку нашого дитинства.

Ще разів зо два селом котилася чутка, що німці вертаються, і люди, вхопивши дітей, тікали, але то була паніка.

Ішла зима ,як жити?

На зиму ми перейшли жити до діда Ігната – нашого сусіда. Коли німці палили село, дід не втік до лісу, залишився і, впавши на коліна, вимолив у них, щоб не палили хату. Дочка у діда була глухоніма, а старша – в евакуації. Більша частина його сім’ї – дружина, дочка і два сини – померли в голодовку. І цей дід впустив на зиму ще й сім’ю Савонів з п’яти осіб, сусідів з другого боку його садиби.

Нас зійшлося в одну хату 11 осіб. Спали де хто міг. Щоранку топили одну піч, варили їжу на три сім’ї. Було незручно всім, але й за це велика дяка нашому терплячому дідові Ігнату. Сім’я Савонів прожила в діда одну зиму. Вернувся з війни їхній батько інвалідом і вони до наступної зими звели собі якусь хатинку. Ми жили тут дві зими. Лише в 45–му спромоглися збудувати півхати. Мама купувала дерево в людей, які ловили його з вод Дніпра, це були колоди з понтонних мостів.

А вже влітку 1945 року повернувся і наш батько з Німеччини, змарнілий, виснажений. Постарілий, та все ж живий! Він і продовжив будівництво. З першого дня батько викопав наші документи і зброю, яку на схованку залишили підпільники, коли відступали в 1941 році. Все це він відвіз у райком партії до Борисполя. Підпільників батько так і не знайшов, усі вони, очевидно, загинули на довгих шляхах війни.

Після звільнення села від німецьких окупантів зразу ж розпочалася мобілізація до Червоної армії. Служби НКВС спішно формували військові підрозділи. Того дня, як пригадують старожили, село ніби вимерло. Залишилися жінки та старі. Хлопців, яким не було й 18 років, спішно відправляли на фронт. Забирали хто в чому був, навіть без документів, з однією торбиною за плечима. У центрі села знову зібралися люди. Притихли навіть птахи. Матерів не можна було відірвати від синів, але офіцери не підпускали навіть попрощатися з ними. Хтось із військових сказав: «Ми воювали, а вони тут вилежувалися та горілку пили!». Як згодом ми дізналися з того набору ніхто не повернувся живим. Ненавчених дітей, які ніколи не тримали зброю в руках, кинули у вир війни – як гарматне м’ясо.

В той час забирали на службу і наших молодих хлопців. Ось як розповідає про це ДЖИМА КАТЕРИНА ФЕДОРІВНА

– "Після того, як спалили наше село, розпочали мобілізувати всіх чоловіків і юнаків на фронт. Забрали і брата мого чоловіка – Джиму Пилипа Андрійовича, Савона Степана Саковича та Шкару Андрія Кіндратовича. Хлопцям було лише по сімнадцять років. Через два дні їх відправили у Жовтневе (за два кілометри від Процева), тут стояла військова частина. Хлопцям так захотілося додому, що вони без дозволу командира залишили військову частину. Проте щойно ступили на батьківський поріг, як за ними прибули військові. Мати С.С. Савона заховала сина – він уник цієї долі. Юнаки не встигли прийняти військову присягу, одягти солдатську форму, не тримали в руках зброї. Можливо, це був легковажний вчинок з їхнього боку – піти додому без дозволу командира, але треба було розібратися. Та вирок був один – розстріляти. Щойно прибігли батьки, як діти ще теплі лежали на подвір’ї.

Цей випадок схвилював процівців, кожен замислився: де ж тоді чужі, а де свої?

Фото № 8503 (папка Спалення села ) На фото: Ось такі оселі зводили господарі в післявоєнний час. Садиба Батьків Кияшком.П. 1947р.

ЯК ПОСТУПАЛИ З ПОЛІЦАЯМИ?

Після звільнення села від німців зразу ж прибув особливий відділ «Смерш», який негайно розпочав суд над тими, хто співпрацював із фашистами.

Коли прийшли радянські війська в село, багато поліцаїв ще задовго до того повтікало з німцями за кордон, частина переховувалася в лісах. Декого з них судили. Так відбув 10 років покарання Федір Павлович Гайдук, хоча люди говорили, що непоганий був чоловік. Так же само був позбавлений волі на 10 років і Фарбуна Степана Семеновича (про нього далі), і лише в 1993 році зняли з нього судимість.

Чи було це ударом для дітей тих, в кого батьки були поліцаями? Так,- було. Діти відчували себе зраненими, відношення до них було зовсім інше.Так же і влада відносилася і до дружин ї. А молодим людям часто перекривався так званий кисень до вступу у вищі учбові заклади. В довідках–характеристиках, що видавали сільські ради, вказували сімейний стан й характеристика рідних. Та і в анкеті був пункт: чи перебував на окупованій території. А таких молодих людей було не мало.

Тож не змогла витерпіти наруги з боку людей, не могла змиритися з їх ворожими поглядами Галина Степанівна Фарбун, яка до цього часу працювала вчителем в школі Процева. Вона лишила Процівську школу і перейшла працювати в Гнідинську школу. Але і там з плином років, коли вона вже працювала директором Гнідинської школи,- полетіли анонімки в райком партії. Це був 1973 рік. І прийшлося їй писати заяву за власним бажання про звільнення з посади директора школи. Дозволили працювати вчителем, але працювалося вже вчительці з великої букви вже без ентузіазму й радості.

Сьогодні по–різному можна ставитися до цієї категорії людей. Дехто з живих ще осуджує їх, молоді ж говорять, що був такий час. Судить кожен по–своєму. Може, так і треба? Час розсудить …

АКТИ–ОПИСИ 1944 РОКУ

Фото № 1 (акти опису)

Щойно звільнили Бориспільщину від німецьких поневолювачів, як надійшла команда з району зробити опис усього довоєнного майна, визначити втрати населення та описати життя с. Проців у роки війни.

Тож, шановний читачу, ми подаємо ці відомості, які вдалося відшукати в архівних матеріалах нашого району за 1944 рік, мовою оригіналу без змін.

ІСТОРІЯ ПРОЦЕВА

Було до війни:

населення –………………….2480
шкіл – 4
лікарень – 1
ветпунктів – 1
колгоспів –

Колгосп «Третій Вирішальний»
Колгосп ім. Сталіна
Колгосп ім. Шевченка
Колгосп ім. Кагановича

6. Тварин колгоспів – 2507

Зокрема по колгоспах види тварин:

1. Корів – 220

2. Коней – 308

3. Овець – 1200

4. Волів – 140

5. Молодняк ВРХ – 309

6. Свиней – 330

7. Пасіка – 173

7. Тварин колгоспників – 1642

8. Пасіки колгоспників – 200

9. Сільськогосподарські машини, зокрема:

1. Сівалок – 13

2. Сінокосілок – 9

3. Жаток – 10

4. Автомашин – 7

5. Плугів – 161

6. Культиваторів – 104

7. Гребок – 7

8. Возів – 200

10. Скільки в середньому одержували на трудодень до початку війни, зокрема по колгоспах:

1. Колгосп «Третій Вирішальний» – 17

2. Колгосп ім. Сталіна – 16

3. Колгосп ім. Шевченка – 16

4. Колгосп ім. Кагановича – 15

11. Якого числа було окуповано село – 20.09. 1941 року

12. Яку політику повели німці з перших днів окупації

З перших днів окупації німці на території нашого села повели політику примушення радянського активу та виявлення борців за радянську владу. Було оголошено всім комуністам й активістам про негайну явку їх за місцем праці. Це було зроблено для того, аби виявити і відкликати їх з підпілля і не дати їм можливості організовувати партизанські загони.

13. Послідуюча політика німців

Пройшло 2–3 місяці з дня окупації. До керівних робіт були закликані всі ворожі елементи (куркулі), які повели жорстоку розправу із партійно–радянським активом.

14. Хто був старостою?

Опрощенко Василь Архипович

15. Хто служив жандармами та поліцаями?

1. Кармаза Михайло Дмитрович

2. Шульга Микита Петрович

3. Гайдук Федір Павлович

4. Безсмертний Грицько Павлович

5. Кармаза Павло Петрович

6. Федоренко Павло Павлович

7. Олешко Олексій Петрович

16. Кого повісили?

1. Опрощенка Андрія Кузьмича

2. Тертишного Дмитра Олампійовича

3. Усика Миколу Трохимовича

17. ––––

18. Кого забрали в Німеччину:

( Згідно прикладеного списку ).

На жаль, у документах ми такого списку не віднайшли.

19. Скільки повернуто з Німеччини і хто?

1. Байчас Сашко Охтисьович

2. Шкурка Грицько Семенович

3. Тютюн Роман Кіндратович

4. Шульга Іван Корнійович

5. Гайдук Федір Григорович

20. Земельна політика німців

Політика була спрямована згідно закону передати землю селянам у власність з метою заохочення їх до ліквідації колгоспного ладу і тим більше завербувати селян на сторону інтересів німецьких окупантів. Дати можливість розвивати капіталістичний лад.

21. Хто керував громадами при німцях?

1. Іогансон Хома Тихонович

2. Кияшко Мартиян Йосипович

3. Іогансон Панас Якович

4. Гольоса Василь Дем’янович

22. Фінансова політика німців:

А) Всі радянські гроші (крім 1 крб. і 3 крб.) замінити на нові українські гроші. Тобто золото обміняти на папірці.

23. Методи грабування населення:

Податки, штрафи, молокоздача, м’ясоздача. Всі грошові, а також натуральні податки накладалися на селян в такій кількості, що селяни не могли їх виконувати. Всі прибутки сільського господарства, а також собаки обкладалися податком.

24. Скільки знищено тварин по колгоспах і колгоспниках – 3375

25. Скільки спалено колгоспних будинків – 36, шкіл – 2

26. Скільки спалено книг – 2500

27. Хто конкретно втік з німцями:

1. Опрощенко Василь Архипович

2. Кобзар Антон Кирилович

3. Кобзар Гапка Федорівна

4. Кобзар Ольга Антонівна

5. Кармаза Михайло Дмитрович

6. Кармаза Павло Петрович

7. Кобзар Федір Кирилович

8. Кобзар Ганна Йосипівна

9. Федоренко Павло Павлович

10. Федоренко Іван Павлович

11. Шульга Микита Петрович

12. Прищенко Микита Уласович

13. Прищенко Санька Микитівна

14. Прищенко Параска Микитівна

15. Безсмертний Грицько Павлович

16. Безсмертна Наталка Федорівна

17. Мироненко Грицько Якович

18. Прищенко Семен Федотович

19. Світницька Килина Микитівна

20. Кобзар Оксана Антонівна

28. Якого числа звільнила Червона армія село – 24.09.1943 року

Для повнішого ознайомлення з матеріально–технічною базою колгоспів довоєнного часу надаємо акт обстеження заподіяних збитків по колгоспу імені Шевченка (без змін).

АКТ

Від 5 березня 1944 року

Ми, що нижче підписалися, комісія в складі: голови колгоспу Фарбуна Михайла Андрійовича, Байчас Кирила Євтуховича, голови ревізійної комісії – Кияшко Серафими Федотівни, рахівника колгоспу – Гайдука Матвія Григоровича, Тютюна Дмитра Пилиповича, Тютюна Микити Павловича склали цього акта про втрати і збитки, заподіяні німецько–фашистськими загарбниками і їх посібниками колгоспу імені Шевченка в с. Проців Бориспільського району Київської області.

Господарство колгоспу до німецько–фашистської окупації, грабежу і разрушеній:

Колгосп організований в 1930 році. Акт на вічне землеволодіння землею виданий колгоспу в 1937 році, в колгоспі перебувало 98 господарств, членів колгоспу – 402. Всього землі в колгоспі – 1032 га, в тому числі пашні – 361 га, сінокосу – 201 га, інші – 470 га.

Посівна площа під урожай 1941 року становила – 361 га, в тому числі: пшениця –300 га, жито – 95 га, овес – 2 га, віка – 12 га, просо – 15 га, гречка – 50 га, картопля –302 га, городніх культур – 13 га, багаторічні трави – 21 га і під паром – 40 га.

Будов і споруджень колгосп мав: житлових будівель – 5, конюшень – 1, корівників – 2, воловень – 1, свинарників – 1, сараїв – 1, зерносховищ – 2, клунь – 3, вітряних млинів – 2, кінних млинів -1, кузня – 1, гараж для авто – 1, кухня – 1, колодязів – 3.

Колгосп мав сільськогосподарський інвентар в кількості: автомашин ГАЗ АА – 1 шт., возів кінних – 32 шт., упряжний комплект – 30 шт., саней – 32 шт., сівалок зернових – 3 шт., сінокосилок – 3 шт., лобогрійок – 8шт.., жаток–самоходок – 2 шт., культиваторів – 22 шт.

Колгосп мав тварин, птиці і бджіл: робочих коней – 22, в тому числі кобил –12, молодняка кінського – 10, племінного жеребця – 1, волів робочих – 32, корів–20, молодняка – 45, биків–запліднювачів – 3, свиноматок – 12, молодняка свиней – 50, хряків племінних – 2, овечок – 30, молодняка овець – 22, баранів племінних – 2, курей – 60, бджолосімей – 32.

Розміри сільськогосподарської продукції колгоспу в 1940 р.: жита – 760 цн., пшениці – 270 цн., ячменю – 245 цн., вівса – 140 цн., проса – 150 цн., гречки – 300 цн., картоплі – 3000 цн., огірків – 200 цн., капусти – 160 цн., помідорів – 200 цн., морква столова – 20 цн., буряк столовий – 125 цн., баштан – 400 цн., сіно лугове – 3000 цн., сіно сіменних трав – 200 цн., соломи – 3750 цн., молока – 32000 літрів, шерсті – 0,8 цн.

Доходи колгоспів і заробітку на стороні:

1) від вітряних млинів – 3000 крб.

2) від риболовлі – 2000 крб.

3) від заробітку на стороні – 1500 крб.

Збитки, нанесені німецько–фашистськими загарбниками і їх підсібниками господарству колгоспу

У 1941 році при вступі окупантів розграбований увесь урожай, велику рогату худобу, свині, вівці, кури, частково коні.

У 1943 році при відступу спалено окупантами:

Житлових будинків дерев’яних – 2

Конюшень дерев’яних – 1

Корівник дерев’яний – 2

Волівня дерев’яна – 1

Свинарник дерев’яний – 1

Клуня дерев’яна – 3

Вітряні млини дерев’яні – 2

Кінний млин дерев’яний – 1

Знищено сільськогосподарських знарядь:

Сівалки зернові – 1

Жатки самохідні – 2

Жатки–лобогрійки – 1

Сінокосилки – 1

Плугів – 5

Культиваторів – 4

Борін (зигзаг) – 6

Ваги однотонні – 1

Номери німецьких військових частин і прізвища командирів нам не відомі.

Загальні розміри збитків, нанесених колгоспу

Зруйновано і знищено будівель і споруд на суму – 332308 крб.

Розграблено і знищено сільськогосподарського інвентаря на суму – 5320 крб.

Розграбовано, знищено і пропало від війни посівів і врожаю на суму 680215 крб.

Розграбовано і знищено та пропало худоби, птиці на суму – 329851 крб.

Розграбовано і знищено запасів посівів, кормів, продуктів і матеріалів на суму – 8040 крб.

Недоотримано доходів через припинення діяльності колгоспу – 2322901 крб.

Вказані вище збитки, причинені німецько–фашистськими посібниками, виражаються в сумі – 3678635 крб.

ОПИС № 1

Далі йде список громадян, постраждалих …

ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ

Ішов 1944 рік. Настала черга і молодих хлопців. Їх забирали партіями. Одразу вісім юнаків забрали до лав радянської армії. Серед них – Кияшко Василь Максимович, Страшний Григорій Юхимович, Федоренко Михайло Зінькович, Кармаза Микола Петрович, Білошапка Іван Андрійович, Кармаза Олексій, Байчас Іван Федорович, Буцула Олексій (з Салькова).

ФОТО№8750 . Морячки : Кияшко Василь Максимович та Біло шапка Іван Андрійович. 1944р.

Пройшли навчання, і їхні воєнні дороги пролягли на Далекий Схід, на війну з Японією. Їх зарахували до складу Тихоокеанського флоту і почали готувати для висадки десанту в кінцевому пункті, яким був Порт–Артур. До нього йшли Жовтим і Японським морями, що були всіяні мінами, кожна з яких сягала 700–800 кілограмів. Доля виявилася прихильною до цих хлопців, бо прийшли вони живими. Служба у війську тривала сім років, а тому повернулися додому тільки в 1952–1953 роках.

ФОТО №8631 папка Герої наші зем( Трудними шляхами війни прослалася дорога Сергія Фокича Іванютіна, 1922 року народження. Розпочалася вона в нього восени 1941 року в боях за оборону Києва. А потім відступ. Бої під Баришівкою, Переяславом–Хмельницьким, Конотопом. А от в діючу армію, в 10–й гірсько–в’ючний полк РГК був зарахований у грудні 1943 року розвідником. Від його сміливості та умілих дій залежав успіх наступальних операцій військових частин. У Молдавії Сергій Фокич був удостоєний ордена Слави III ступеня. А було це так: наступ піхоті перепинив ворожий кулемет. Сергій Іванютін і Костя Петров взялися знищити кулеметне гніздо. Вони пробралися до нього і кількома влучними пострілами знищили обслугу і, піднявши на бруствером, підняли в атаку бійців.

Перше поранення Сергій Фокич отримав у 1943 році в боях за Київ, а друге – в лютому 1945–го. Пройшов з боями, форсуючи Дніпро, звільняючи Київ, Правобережну Україну, Молдову і Румунію

Для Сергія Фокича війна закінчилася 17 травня 1945 року. Його груди прикрашають ордени Слави II та III ступенів, орден Великої Вітчизняної війни, а за трудову доблесть удостоєний ордена Червоного Прапора.

ФОТО № 8572 (Герої наші) На фото Фарбун ІванДанилович 1944рік.

Захищали свою батьківщину мешканці Процева цілими сім’ями. Це їх з діда–прадіда Фарбунівський рід став у двобій з фашизмом з перших днів війни.

Батько – Фарбун Данило Степанович – у 1941 році пішов на фронт. Воював у складі 138–го стрілецького полку. Визволяв Україну, Румунію, Югославію та Угорщину, війну закінчив у Празі. Нагороджений численними медалями, має шість подяк від Верховного Головнокомандувача.

Важкі фронтові дороги долали і два його сини – Іван та Григорій. Іван добровольцем пішов на військову службу в 1940 році, після закінчення школи ФЗН. Ще з дитинства мріяв стати пілотом, а здобув спеціальність військового авіаційного техніка. Після закінчення авіаційного училища Івана Даниловича Фарбуна направили в 457–й авіаційний полк, який перебував спочатку в Читі, а потім – у Монголії. Техніка, яку готував до вильоту Іван Данилович, була в надійному стані, працювала безвідмовно. За сумлінне виконання військових обов’язків, забезпечення безаварійності техніки він був нагороджений медалями «За бойові заслуги» та «За перемогу над Японією». Лише навесні 1947 року Іван Данилович демобілізувався і повернувся в рідне село.

Фронтові дороги долав і другий син – Григорій Данилович Фарбун, за що має численні урядові нагороди.

Менший син Данила Степановича – Сергій народився лише за три роки до війни, але, сповідуючи батьківські настанови, що захист Вітчизни є найсвятішим обов’зком справжнього чоловіка, Сергій Данилович віддав понад 25 років свого життя службі у Збройних силах Радянського Союзу.

Минали роки, воросли внуки Данила Степановича, і заповітні слова діда стали для молодшого покоління Фарбунів дороговказом, який спрямовує їх на захист та розбудову своєї Вітчизни – тепер уже вільної, незалежної держави Україна.

Про закінчення війни процівці дізналися 9 травня 1945 року з повідомлень радіо. Ця звістка миттю облетіла село. Люди бігли до сільради дізнаватися свіжі новини, бо кожен мав незагоєний біль у серці, не розходилися до пізнього вечора. А на другий день, 10 травня, було організовано мітинг. Прибуло все село. Радості і печалі не було меж. Схилили голови у зажурі вдови, в скринях яких лежали похоронки. В кожного вселилася надія – повернеться живим, треба ще почекати – чоловіка, сина, батька, сестру.

Через деякий час стали повертатися фронтовики. І вже неважливо було, яким він прийшов, інвалідом, калікою чи здоровим. Жінки кожен день з тривогою в серці чекали повідомлень від листоноші, боялися отримати похоронку.

ФОТО № 8649 (папка війна) На фото:Похоронка на Тименка Трохима Михайловича 1907 року народження.

ФОТО № 8646 На фото: Тименко Михайло Трохимович та Марія Савелівна перед війною..

78 процівців повернулося додому, обвітреними, скаліченими, але живими:

1. Байчас Олексій Левкович

2. Безсмертний Микола Савович

3. Кияшко Максим Семенович

4. Фарбун Василь Йосипович

5. Джима Олексій Андрійович

6. Розумний Григорій Васильович

7. Прищенко Олексій Андрійович

8. Шевченко Григорій Софронович

9. Приходько Іван Макарович

10. Приходько Борис Іванович

11. Коломієць Антон Андрійович

12. Кияшко Михайло Семенович

13. Сергієнко Трохим Михайлович

14. Фарбун Петро Васильович

15. Череватенко Василь Артемович

16. Тименко Степан Андрійович

17. Кияшко Григорій Гнатович

18. Савон Григорій Петрович

19. Коломієць Іван Антонович

20. Овсюхно Дмитро Мусійович

21. Швидченко Григорій Матвійович

22. Кияшко Іван Васильович

23. Шкара Іван Антонович

24. Коломієць Павло Тимофійович

25. Шкара Василь Фокович

26. Каракай Володимир Прокопович

27. Білошапка Іван Андрійович

28. Байчас Олексій Юхимович

29. Кияшко Тиміш Ничипорович

30. Мироненко Корній Михайлович

31. Яхній Михайло Іванович

32. Куценко Микола Панасович

33. Щербак Андрій Якимович

34. Яхній Микита Кіндратович

35. Гайдук Степан Павлович

36. Петрук Іван Кузьмич

37. Приходько Іван Панасович

38. Кияшко Петро Дмитрович

39. Мироненко Федір Мусійович

40. Прошенко Григорій Євдокимович

41. Іванютин Сергій Фокович

42. Литвиненко Андрій Пантелеймонович

43. Кияшко Харлампій Іванович

44. Фарбун Василь Семенович

45. Шкара Іван Миколайович

46. Чабан Семен Наумович

47. Гайдук Андрій Матвійович

48. Кияшко Василь Оврамович

49. Безсмертний Григорій Денисович

50. Страшний Григорій Юхимович

51. Сергієчко Трохим Сергійович

52. Кобзар Федір Кирилович

53.Тютюн Григорій Семенович

54. Тименко Іван Федорович

55. Шмигун Хтись Панасович

56. Браницький Петро Васильович

57. Безсмертний Сава Григорович

58. Тютюн Трохим Павлович

59. Кияшко Василь Максимович

60. Фарбун Петро Степанович

61. Спис Яків Андрійович

62. Приходько Петро Федорович

63. Коломієць Костянтин Костьович

Фото №8670 ( герої) На фото : Їм судилося жити.

ФОТО – вітрини - подумать , як розмістити!

Навіки залишилися лежати у сирій землі 200 односельців:

БАХМАТ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
БЕЗКРИЛИЙ ВАСИЛЬ ПАНАСОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ ГРИГОРІЙ ЙОСИПОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ ГРИГОРІЙ КУЗЬМИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ ГРИГОРІЙ ПІГАСІЙОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ ІВАН МАКСИМОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ ІЛЬКО МИКИТОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ МИХАЙЛО ДЕНИСОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ ПЕТРО ГАВРИЛОВИЧ
БЕЗСМЕРТНИЙ ФЕДІР САВИЧ
БІДНЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ
БІЛОШАПКА ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ
БІЛОШАПКА ІВАН УЛИЯНОВИЧ
БІЛОШАПКА МИКИТА ЄВДОКИМОВИЧ
БІЛОШАПКА МИКИТА ЄВТУХОВИЧ
БІЛОШАПКА ПЕТРО КОСТЬОВИЧ
БІЛОШАПКА ФЕДІР УЛИЯНОВИЧ
БОЙЧАС ІВАН ЛЕВКОВИЧ
БОЙЧАС ІВАН МИТРОФАНОВИЧ
БОЙЧАС ІВАН ФЕДОРОВИЧ
БОЙЧАС МИКОЛА АНТОНОВИЧ
БОЙЧС СТЕПАН ЮХИМОВИЧ
БОНДАРЕНКО ГРИГОРІЙ АРХИПОВИЧ
ВОВК ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ
ВОВК ІВАН ЙОСИПОВИЧ
ВОВК ІВАН ФЕДОРОВИЧ
ВОВК ФЕДОСЬ ГРИГОРОВИЧ
ГАЙДУК АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ
ГАЙДУК БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
ГАЙДУК ІВАН ГРИГОРОВИЧ
ГАЙДУК МИКОЛА СЕМЕНОВИЧ
ГАЙДУК МИХАЙЛО ПАВЛОВИЧ
ГАЙДУК ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
ГОМОЛА АНДРІЙ ЛАВРІНОВИЧ
ІГНАТОВИЧ ІВАН ОПАНАСОВИЧ
ІГНАТОВИЧ ІВАН ОСТАПОВИЧ

37.ІВАНЮТІН ВОЛОДИМИР ФОКОВИЧ

ДЕНИСЕНКО ЛУКА ПРОКОПОВИЧ
ЖИДЕНКО ГАВРИЛО ПЕТРОВИЧ
ЗАГРУБІН ОЛЕКСІЙ МИХЕЙОВИЧ
ЗЮЗЮН МИХАЙО АНДРІЙОВИЧ
ЗЮЗЮН МИХАЙЛО ЛУКИЧ
ЗЮЗЮН ФЕДІР ОПАНАСОВИЧ
ІОГАНСОН ІВАН ФЕДОРОВИЧ
КАН ВАДИМ ПЕТРОВИЧ
КАРМАЗА ІВАН ДЕНИСОВИЧ
КАРМАЗА КИРИЛО ПАВЛОВИЧ
КАРПЕНКО БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ
КАРПЕНКО ВАСИЛЬ СЕРГІЙОВИЧ
КАРПЕНКО ПАВЛО НЕЧИПОРОВИЧ
КИЯШКО АНРІЙ ІВАНОВИЧ
КИЯШКО ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ
КИЯШКО ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
КИЯШКО ДМИТРО ФЕДОРОВИЧ
КИЯШКО ІВАН АНДРІЙОВИЧ
КИЯШКО ІВАН ГРИГОРОВИЧ
КИЯШКО ІВАН КОРНІЙОВИЧ
КИЯШКО ІВАН ПЕТРОВИЧ
КИЯШКО МЕЛАНІЯ ОВРАМІВНА
КИЯШКО МИКИТА СЕМЕНОВИЧ
КИЯШКО МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
КИЯШКО МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ
КИЯШКО МИХАЙЛО ХАРЛАМПІЙОВИЧ
КИЯШКО ПЕТРО АНТОНОВИЧ
КИЯШКО СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
КИЯШКО СЕМЕН ФЕДОТОВИЧ
КИЯШКО СТЕПАН КОРНІЙОВИЧ
КИЯШКО ФЕДІР ОВРАМОВИЧ
КОБЗАР БОРИС АНДРІЙОВИЧ
КОБЗАР СТЕПАН МИКИТОВИЧ
КОМПАНЕЦЬ МИХАЙЛО ТИМОФІЙОВИЧ
КОСОВЕЦЬ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
КОСТЮК ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ
КУДРЯ ІВАН ДАНИЛОВИЧ
КУДРЯ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
КУДРЯ НАТАЛКА МИКОЛАЇВНА.
КУРИЛО ВАСИЛЬ ОЛЕКСІЙОВИЧ
КУЦЕНКО АНТОН ТРОХИМОВИЧ
КУЦЕНКО ІВАН МИКИТОВИЧ
КУЦЕНКО САКІЙ ІВАНОВИЧ
КУЦЕНКО ФЕДІР МИКИТОВИЧ
ЛЕБІДЬ МИКИТА ЙОВТУХОВИЧ
ЛИТВИНЕНКО ВАСИЛЬ ГНАТОВИЧ
ЛИТВИНЕНКО ІВАН ЛОГВИНОВИЧ
ЛОБЗЮК АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
МИРОНЕНКО АНДРІЙ ЯКОВИЧ
МИРОНЕНКО ВАСИЛЬ ОСТАПОВИЧ
МИРОНЕНКО ГРИГОРІЙ ЄВДОКИМОВИЧ
МИРОНЕНКО ФЕДІР СЕМЕНОВИЧ
МОЦАК ВАСИЛЬ МИТРОФАНОВИЧ
НАГОРНИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
ОЛЕШКО ДАНИЛО МИХАЙЛОВИЧ
ОЛЕШКО АНТОН МИХАЙЛОВИЧ
ОЛЕШКО ІВАН ОСТАПОВИЧ
ОЛЕШКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
ОЛЕШКО МИКОЛА ГАВРИЛОВИЧ
ОЛЕШКО ОСТАП ГРИГОРОВИЧ

100. ОЛЕШКО ОСТАП ЙОСИПОВИЧ

ОЛЕШКО СТЕПАН РОДІОНОВИЧ
ОЛЕШКО ФЕДІР ДЕНИСОВИЧ
ОПРОЩЕНКО АНДРІЙ КУЗЬМОВИЧ
ОПРОЩЕНКО ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ
ПЕТРУК СТЕПАН ГРИГОРОВИЧ
ПЕТРУК ФЕДІР КУЗЬМИЧ
ПРИХОДЬКО ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ
ПРИХОДЬКО ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ
ПРИХОДЬКО ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
ПРИХОДЬКО ПАВЛО МИРОНОВИЧ
ПРИХОДЬКО ПАНАС ФЕДОРОВИЧ
ПРИХОДЬКО ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ
ПРИЩЕНКО ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ
ПРИЩЕНКО МИКОЛА ФЕДОТОВИЧ
ПРИЩЕНКО ПЕТРО ЯКОВИЧ
РОЗУМНИЙ АНДРІЙ СТЕПАНОВИЧ
РОЗУМНИЙ ГРИГОРІЙ ЄВДОКИМОВИЧ
РОЗУМНИЙ ІВАН АНТОНОВИЧ
РОЗУМНИЙ ІВАН ПАНАСОВИЧ
РОЗУМНИЙ МИКИТА ЄВДОКИМОВИЧ
САВОН ГАЛИНА АНТОНІВНА
САВОН МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
САВОН СТЕПАН КІНДРАТОВИЧ
СЕРГІЄНКО АРХИП ЯКИМОВИЧ
СЕРГІЄНКО ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ
СЕРГІЄНКО КИРИЛО АНДРІЙОВИЧ
СЕРГІЄНКО МИКОЛА КИРИЛОВИЧ
СЕРГІЄНКО ЯКІВ АНДРІЙОВИЧ
СПИСОВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
СПИСОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ФЕДОТОВИЧ
СТАРОДУБ НИКИФОР ПАВЛОВИЧ
СТРАШНИЙ ЮХИМ ГРИГОРОВИЧ
СЮРЧЕВСЬКИЙ СТЕПАН ТИХОНОВИЧ
ТЕРТИШНИЙ ВАСИЛЬ ДМИТРОВИЧ
ТЕРТИШНИЙ ДМИТРО ОЛАМПІЙОВИЧ
ТИМЕНКО АНДРІЙ ПАВЛОВИЧ
ТИМЕНКО ІВАН АДНРІЙОВИЧ
ТИМЕНКО ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
ТИМЕНКО ІВАН ІВАНОВИЧ
ТИМЕНКО ІВАН ФЕДОРОВИЧ
ТИМЕНКО КАРПО СЕМЕНОВИЧ
ТИМЕНКО МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
ТИМЕНКО ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
ТИМЕНКО ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ
ТИМЕНКО СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ
ТИМЕНКО ТРОХИМ ВАСИЛЬОВИЧ
ТИМЕНКО ТРОХИМ МИХАЙЛОВИЧ
ТИМЕНКО ЯКІВ ЗІНЬКОВИЧ
ТКАЧЕНКО ІВАН КУЗЬМИЧ
ТКАЧЕНКО МИХАЙЛО ПАВЛОВИЧ
ТКАЧЕНКО ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
ТЮТЮН МИКИТА ІВАНОВИЧ
ТЮТЮН ПАВЛО ІВАНОВИЧ
ТЮТЮН ПЕТРО АНТОНОВИЧ
ТЮТЮН ТИМІШ АНТОНОВИЧ
ТЮТЮН ФЕДІР НАЗАРОВИЧ
УСИК ОЛЕКСІЙ ПОТАПОВИЧ
УСИК ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ
УСИК ТРОХИМ ЯКИМОВИЧ
ФАРБУН ІВАН ГАВРИЛОВИЧ
ФАРБУН ІВАН ЙОСИПОВИЧ
ФАРБУН ІВАН ФЕДОРОВИЧ
ФАРБУН МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ
ФАРБУН ОЛЕКСІЙ СТЕПАНОВИЧ
ФАРБУН СТЕПАН ГРИГОРОВИЧ
ФЕДОРЕНКО МИТРОФАН ПАВЛОВИЧ
ФЕДОРЕНКО МИХАЙЛО КОСТЬОВИЧ
ЧАБАН МИХАЙЛО ТИМОФІЙОВИЧ
ЧАЙЧЕВСЬКИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
ЧЕПУРКО ФЕДІР ПОЛІКАРПОВИЧ
ШВИДЧЕНКО АНТОН ВІКТОРОВИЧ
ШВИДЧЕНКО ЙОСИП АНІСТРАТОВИЧ
ШЕВЧЕНКО ІВАН ГАВРИЛОВИЧ
ШЕВЧЕНКО ІЛЬКО ДЕМИДОВИЧ
ШЕВЧЕНКО МИХАЙЛО СЕМЕНОВИЧ
ШЕВЧЕНКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ
ШЕВЧЕНКО ФЕДОСЬ САВИЧ
ШКАРА ГРИГОРІЙ ФОКОВИЧ
ШКАРА ІВАН ІВІАНОВИЧ
ШКАРА ІВАН НАЗАРОВИЧ
ШКАРА ІВАН ПАНАСОВИЧ
ШКАРА МИКОЛА УЛЯНОВИЧ
ШКАРА МИХАЙЛО АНТОНОВИЧ
ШКАРА МИХАЙЛО КІНДРАТОВИЧ
ШКАРА МИХАЙЛО ФЕДОСІЙОВИЧ
ШКАРА САВКА ФЕДОСІЙОВИЧ
ШКАРА СТЕПАН ГРИГОРОВИЧ
ШКАРА СТЕПАН ПЕТРОВИЧ
ШКАРА ФОК ОВРАМОВИЧ
ШМИГУН ІВАН СТЕПАНОВИЧ
ШУЛЬГА ВАСИЛЬ ЄВДОКИМОВИЧ
ШУЛЬГА ГРИГОРІЙ ПЕТРОВИЧ
ШУЛЬГА ІВАН КОРНІЙОВИЧ
ШУЛЬГА ІВАН МИКИТОВИЧ
ШУЛЬГА МИКОЛА АРСЕНІЙОВИЧ
ЯХНІЙ ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ
ЯХНІЙ ГРИГОРІЙ ЯКОВИЧ
ДЖИМА ПИЛИП АНДРІЙОВИЧ
ШКАРА АНДРІЙ КІНДРАТОВИЧ

Про кожну каплю крові, кожну сльозу, що пролита нашим народом, мають знати нинішні і майбутні покоління.

Сьогодні деякі молоді люди кажуть: «Навіщо було воювати, жили б зараз так, як у Німеччині». Саме для таких людей мені хочеться навести цитату з пам’ятки німецького солдата: «У тебе немає серця і нервів, на війні вони не потрібні. Знищуй в собі жаль і співчуття, вбивай кожного руського, не зупиняйся, якщо перед тобою старий або жінка, дівчинка чи хлопчик. Убиваючи, тим самим себе рятуєш від загибелі, забезпечивши майбутнє своїй сім’ї і прославившись у віках».

Тож вічна шана тим, хто поліг на фронтах, загинув від фашистських тортур, мають стати духовною підтримкою для нас, на шляху утвердження держави, примирення воїнів Червоної армії й УПА, живих і мертвих, незалежно від національності, політичних і релігійних поглядів і переконань. Адже у нас один спільний дім – Україна.

Бориспільська районна рада