Сива давнина
СИВА ДАВНИНА
У найближчій до Дніпра частині Придніпровської низовини, посеред невимовної краси заплави Дніпра, по лівий бік колись швидкої річки Павлівки вигніздилося старовинне село Проців.
Село належить до Бориспільського району Київської області. Від Прцева до району становить 25 км, а до Києва – 30 км. Станом на 01.01.2012 року в селі мешкає 915 осіб, 870 будинків, поблизу села розкинулися кооперативи 39 садових товариств, де налічується понад 6000 садових ділянок. Площа села – 1534 га, а в адміністративних межах Процівської сільської ради знаходиться 5997 га землі.
Село з трьох боків оточене лісом, тільки західна частина прилягає до Дніпровської заплави. 1972 року весняні води Дніпра востаннє підтоплювали Проців. Дніпровські води перегородила штучно насипана висока дамба Канівського водосховища.
Суглинкові ґрунти Софіївки чергуються з піщаними процівськими та сальковськими. Болота, значна частина яких знаходиться посеред села, багаті на торф.
ФОТО № 124823- план карта
Природа щедро обдарувала цей край мальовничими ландшафтами, лісовими і водними ресурсами. Проців став для багатьох поколінь оселищем, Батьківщиною, рідним краєм.
СОФІЇВСЬКИЙ ТИП ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
ФОТО № 02557 або ж СОФІЇВКА зелена у тебе Альошка - пошукай !(Помісти справа
З давніх-давен люди селилися в місцях, які забезпечували їм умови існування: воду, їжу, природні укріплення на випадок нападу ворога. Місця проживання вибирали ретельно, з дотриманням усіх вимог. Саме таку місцину обрали люди, які мешкали 6–5 тисяч років тому на землях села Проців. Про це свідчать археологічні дослідження, в різні роки здійснені на території сучасного Процева та його околицях.
У повоєнні роки жителі Софіївки знайшли нагромадження обгорілих кісток, уламки керамічних та крем’яних виробів в урочищі, яке здавна звалося Могилою. Воно міститься у північно-західній частині Софіївки, на «горі». Мешканці повідомили про ці знахідки науковців Інституту археології Академії наук Української РСР. Восени 1947 року науковий співробітник Інституту І.М. Самойловський провів розвідку і зрозумів, що вперше в історії дослідження трипільської культури виявлено місце поховання людей.
Нові археологічні відкриття здебільшого набувають назви тих населених пунктів, поблизу яких вони знайдені. Так у науці з’явився Софіївський тип пам’яток трипільської культури, які датовані 3000–2750 роками до н.е.
СОФІЇВСЬКИЙ МОГИЛЬНИК
ФОТО : № 4260 На фото: Софіївський могильник. ( помісти картинку справа).
Могильник (або кладовище) продовжив досліджувати в 1948 році Ю.М.Захарчук. На території могильника виявлено 145 поховань.
Перед тим як поховати померлих, їхні тіла спалювали, обгоріли рештки складали в глиняні посудини або ж загортали у тканину. Де відбувалося трупоспалення – невідомо.
До місця поховання клали різний інвентар: бойові сокири-молоти, кремінні сокири-клини, вістря стріл – зрозуміло, що це були чоловічі поховання, а прикраси з металу (міді) – намиста, пряслиця, серпи – це жіночі поховання. У деяких похованнях не знайдено поховального інвентаря.
Зрозуміло, що 145 поховань здійснювалися протягом тривалого часу, причому не виявлено жодного випадку накладання одного поховання на інше. Це свідчить про те, що поховання свого часу були позначені.
ФОТО - ПОХОВАЛЬНА УРНА
Цікавим є посуд, знайдений у могильнику. Він виготовлений вручну, нерівномірного випалу та різного рівня досконалості. Під урни використовували посуд різноманітних форм та розмірів. Посуд прикрашений орнаментом – рельєфним, штампованим, шнуровим, дірчастим та розписом.
Посуд виготовлявся спеціально для поховання, а тому його поверхня збереглася погано, звісно, і розпис теж.
ФОТО - ПОХОВАЛЬНИЙ ПОСУД. ( як було в попередньому усофіївському могильнику.)
Софіївський могильник дав багатий та різноманітний матеріал про життя, заняття і вірування людей, які жили на цих теренах 5 тисяч років тому. Наявність великої кількості зброї свідчить про те, яке велике значення вона мала для мешканців поселення. З одного боку, зброю використовували для полювання, а з іншого – для захисту своїх жител. Серпи вказують на заняття землеробством, пряслиця – ткацтвом, грузило – рибальством.
Поховальний інвентар свідчить про вірування тогочасних людей у потойбічне життя. Матеріали Софіївського могильника зберігаються у фондах Інституту археології НАН України та в Бориспільському історичному музеї.
ПОСЕЛЕННЯ
Дослідження могильника засвідчило, що неподалік знаходилося і поселення. І справді, археологи, що вивчали могильник, знайшли поселення на відстані 200 метрів від нього, достатньо було спуститися з гори. Поселення містилося на теперішніх городах, сліди його можна відшукати і тепер.
( ФОТО № 4225 На фото: С.І. Розумна на місці поселення .С. Софіївка.
Дослідження поселення здійснив улітку 1963 року загін Середньодніпровської експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом Ю.М. Захарука.
Поселення розташовувалося на площі 3 га. Виявлено 8 спалених двоповерхових будівель різного розміру, розміщених півколом. З них вивчено лише два. Люди, які мешкали в цьому поселенні, обрали це місце не випадково. З північного боку воно було захищене горою заввишки 16 метрів, із заходу – виступом гори, яка підходила майже до болота, зі сходу – виступом гори на відстані 500 метрів, на півдні – річкою (тепер це заболочена місцина, але 5 тисяч років тому то була річка, бо навіть зараз, після осушення болота, під час повені вода витікає у напрямку лугу та озер).
Археологи дослідили двоє найменш пошкоджених оранкою жител: одне розміром 10х3, друге – 4х4 м. Житла збудовані в напрямку з півночі на південь. Оскільки вони були спалені, то на землі залишилися два шари обпаленої глини 5 см кожний. Це дає вченим змогу реконструювати помешкання трипільської культури.
Трипільці будували житла з дерева, лози, обмащували стіни глиною, додаючи до неї полову. На першому поверсі тримали худобу, робочий інструмент, запаси продуктів харчування, а на другому мешкали самі. Долівку вистеляли з глини та полови. Але в першому житлі долівку складали обпалені плитки глини з половою заввишки 5 см. На другому поверсі житла долівка вистилялася плитами з глини. Водночас у другому житлі підлога була зроблена просто з глини, змішаної з половою. Залишки стін, печей або інших конструкцій археологам простежити не вдалося. Навіть сьогодні на території поселення можна знайти місце, де стояли будівлі, а також археологічні артефакти –частини зернотерок, глиняні жіночі фігурки та фрагменти кераміки, пряслицю, розтирачі.
( ФОТО- На стор. 6 (разом).
Розтирачі , пряслиця)
Однак ні сокир-молотів, ні серпів чи інших знарядь праці не виявлені не було. Це підтверджує те, що, покидаючи поселення, люди забирали знаряддя з собою.
Усього в поселенні знайдено 1662 фрагменти кераміки зі 136 посудин – горщиків та мисок. За формою горщики майже однотипні – з великими, широко відігнутими або вузько відігнутими назовні вінцями, які повільно переходять у верхню частину посудини та різко йдуть донизу від верха плічок. Нижня частина тулуба горщика конічна і закінчується невеликим дном. Діаметр дна приблизно дорівнює діаметру шийки горщика, а діаметр у плічках – висоті горщика. Висота горщиків різна: у великих – 60–70 см, середніх – 30–40 см та малих – 10–15 см. Горщики середнього розміру мали ручку, виліплену окремо, або кілька ручок виліплених із товщі стінки. Деякі горщики у верхній частині прикрашені орнаментами. Це – заглиблення у вигляді прокреслених ліній, відбитків пальця, наколів, наліпок конічної та круглої форм. Прокреслені лінії утворюють схематичне зображення дерева, одна чи дві лінії оперізують горщик по шийці. Насічками прикрашався тільки край вінця.
Миски за формою поділялися на дві групи : конічні, які мали прямі стінки і конусом сходилися до невеликого плаского дна, та напівсферичні, з дещо загнутим до середини вінцем та маленьким пласким дном. Прикрашені вони були так само як і горщики. Розписної кераміки небагато. Розпис виконано чорною фарбою у вигляді смуг, що складалися з двох широких паралельних ліній, простір між якими заповнений тонкими паралельними лініями.
( ФОТО № на ст.. 7 без верхнього - 3 картинки - кераміка посуд) Підпис зроби такий же.
Кераміка Софіївського поселення відрізнялася від кухонної кераміки інших типів трипільської культури тим, що в ній було більше домішок черепашок. Це вказує на те, що мешканці Софіївського поселення використовували в їжу дари річок та озер.
Крім того, в поселенні були знайдені прясла, грузила, вісім жіночих статуеток. Усе це виготовлено з тієї самої глини, що і посуд.
( Фото № стор.7 - жіночі статуетка- вітрина
На фото: Жіночі статуетки. Посередині статуетка вагітної жінки.
Виявлені прясла свідчать про заняття тогочасних мешканців ткацтвом. І хоча виготовлення тканин було непростою справою, воно давало змогу носити не шкіряний одяг, а тканний.
Статуетки стилізовано зображують жіночі фігури. Вони здебільшого представлені фрагментами, але серед них є й унікальна – це зображення вагітної жінки. Отож, жінка в ті часи мала неабиякий авторитет як матір роду, символ продовження життя і об’єкт поклоніння. На місці поселення учні місцевої школи знайшли керамічну голівку дівчинки. Усіх вразило те, що волосся на голівці було розділено на проділ і заплетено в дві коси.
ПРОЦІВСЬКЕ ПОСЕЛЕННЯ
Подальші археологічні дослідження у 1973 році здійснив В.О. Круц. Стародавнє поселення було виявлено жителями Процева після того, як буревій повалив дерево в лісі, на північний захід від села.
( фото місцевості №4243 На фото : Місцевість Процівського поселення по вул. Першотравнева.
Жителі села повідомили вчителя історії Процівської восьмирічної школи М.П. Поркуяна про знахідку, знаючи, що він неодноразово брав участь в археологічних експедиціях. До школи принесли мініатюрний глечичок, який добре зберігся, та чимало шматків кераміки. Археологічні дослідження показали, що поселення належить, як і софіївське, до пізньотрипільської культури. Утруднювало роботу вчених те, що місце поселення густо поросло лісом.
Останніми археологічними розкопами на території Процева є дослідження багатошарового поселення на північній околиці села, здійснене в 1994 році В.О. Петрашенком та В.К. Коцюбою. Тут, як і в попередніх поселеннях, знайдені кам’яні, крем’яні, керамічні та металеві речі, які також належать до пізньотрипільського періоду.
Археологічні дослідження, проведені в Процеві протягом тривалого часу, свідчать про те, що люди, які зеселили цю територію, жили родовими громадами. Цей висновок можна зробити з того, що в Бортничах, Вишеньках, Гнідині знайдені аналогічні поселення Софіївського типу. На це вказують знаряддя праці, що стосуються різних ремесел, землеробства, скотарства.
Про те, що на території села постійно проживали люди, свідчать знахідки, виявлені під час закладання фундаментів, викопування криниць, погребів. Добре збереглися вироби із заліза – наральники, чересла, стремена, ножі тощо.
ФОТО № 4271 На фото: Наконечники сохи, чересло , стремено.
З плином часу змінювалися відносини в первіснообщинному суспільстві. На зміну матріархату прийшов патріархат, але незмінним було для населення добувати їжу, ростити дітей, захищати своє життя та майно від набігів кочових племен зі Сходу і Півдня.
САКІВ – ФОРПОСТ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ
ФОТО № 4317 ( місцевість ) На фото: найвище місце серед Процівського лісу - Городницька гряда..
Скільки народів і племен топтало нашу землю, невідомо, але в VІІ –VІІІ століттях активізується процес державотворення, який завершується в ІХ столітті. Нова держава – Київська Русь – мала захищати свої кордони від зазіхань різних племенних союзів. З цією метою, за наказом князя Володимира в 988 році, починають зводити оборонну лінію на лівому березі Дніпра. « И рече Володимир : « Се не добре еже мало городов около Києва» и наче ставити города по Десне , и Остре, и по Требежи, и по Суле, и по Стугне , и поча нарубати мужъ лучшиъ от словенъ, и от Кривичъ, и от Чюди, и от Вятичъ, и от сих населений грады, бъ рать отъ печенъгъ, и бе воюяси с ними одолля имъ» (Літопис Руський. - СПБ 1897, с. 119).
Про характерні особливості слов’янських городищ ми дізнаємося з візантійських, арабських та інших літописних повідомлень. Візантійські історики зазначали, що слов’яни для своїх укріплень вибирали болотні місця, річки і захищали їх земляними валами».
Одне з таких городищ було збудоване на лівому березі Дніпра в заболоченій заплаві.
( фото №4290 На фото:Залишки рову навколо городища Саків.
Навіть у найбільшу повінь це місце ніколи не заливалося водою. Городище мало круглу форму діаметром 40 метрів, по периметру було оточене валом та ровом. У 20-х роках ХХ століття залишки городища привернули увагу археологів. Дослідження показали, що висота валу від дна рову – 2,5-3 метри, ширина рову – 8-9 метрів, ширина валу – 9-10 метрів.
(ФОТО № 144МБ написать так , як написано вкнизі)
Перед тим, як насипати вал, ставили так звані кліті (дерев’яні приміщення, в яких зберігали запаси їжі, води, утримували ув’язнених, могли сховатися від ворога самі мешканці городища). Кліті ставили не по всьому периметру валу, а лише в його певній частині. І через 800 років розміри городища вражають, а якими вони були у первісному вигляді, можна лише здогадуватися.
Життя в ті часи було тривожним. Мешканці, які займалися землеробством, скотарством, рибальством, ремеслом, постійно мали бути готовими дати відсіч ворогам. Спочатку то були печеніги, згодом – половці.
Літопис за 1061 рік повідомляє: «Прийшли половці вперше на Руську землю воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день. І сталася битва межи ними, і перемогли половці Всеволода, і, спустошивши землю, відійшли. Се вперше було лихо для Руської землі од поганих безбожників. Князем же був у них Сокал» (Літопис Руський, с.100).
У середині ХI – на початку ХII століття особливою агресивністю відзначалися половці. Вони постійно здійснювали грабіжницькі набіги на Руські землі, спалювали міста і села, грабували худобу, забирали в полон людей. Тільки в літописах згадано 46 набігів половців на Русь.
Весною і влітку 1096 року половцям двічі вдалося прорватися до Києва. Тоді київський князь Святополк, на підступах до Юр’єва (нині Біла Церква) викупом замирив їх. Але постоявши на Росі ціле літо, половці не відмовилися від своїх грабіжницьких намірів і прийшли під київські брами. Щоб протистояти ворогам, Святополк «повелів рубати (будувати) город на Витечівському пагорбі, нарікши його своїм ім’ям –
Святополкград. І наказав він єпископу (юр’євському) Марину з юр’євцями сісти тут, і засаківцям, і іншим з других городів. А пустий Юр’єв спалили половці» (Літопис Руський, с. 138).
З пояснення істориків дізнаємося, що засаківці – це люди з околиць города Сакова, який за описом підходить до городища, розташованого на північний захід від села Проців, на відстані 2,5 км.
Про те, що Саків стає головним форпостом київських князів на Лівобережжі, свідчить повідомлення в Літописі Руському: «в 1101 році зібралися брати Святополк і Володимир, Давид і Олег ( Святославині), Ярослав, брат їх обох, на річці Золотчі , і прислали половці послів од усіх князів своїх до всіх братів, говорячи і просячи миру. І сказали їм Руські князі: «Якщо ви хочете миру, то зберімось коло Сакова. І послали вони послів по половців , і зустрілися коло города Сакова, і вчинили мир і з половцями, і взяли вони заложників одні в одних місяця вересня в п’ятнадцятий день». (Літопис Руський, с. 155).
НА фото:№ Саків Мініатюра 01 Написать так , як укнизі було )
Отже, городище Саків було резиденцією руських князів для налагодження дипломатичних відносин з агресивними сусідами. Князі почувалися тут у безпеці, оскільки навколишня місцевість була важкодоступною для ворогів.
У 1150 році відбуваються цікаві події поблизу городища. Князь Ростислав Юрійович захопив біля Сакова турпіїв ( тюркське плем’я – чорні клобуки) і погнав їх до Переяслава. Коли було знищено літописний город Саків – невідомо.
У 1947 році городище вперше обстежив археолог І.М. Самойловський. Подальші дослідження провели археологи Д.Т. Березовець та М.П. Кучера в 1963–1964 роках. Під час розкопок по краю городища було виявлено один ряд дерев’яних клітей, на які зовні спирався насип валу, дуже обпалених і завалених у внутрішній бік, що свідчить про руйнацію укріплення під час жорстокого штурму. Перед тим, як штурмувати городище, під нього було закладено вибухівку. Вчені припускають, що це сталося під час монголо-татарської навали. Оскільки вести господарство в болотистій місцевості було важко, то городище не перетворилося на поселення, а залишилося на 800 років чекати дослідників.
На певній відстані від городища в один час із ним існували Вишеньки, Гнідин,
ФОТО № 4293 На фото: С.І. Розумна на місці городища.
Проців, жителі яких і знаходили тут захист, а також тримали оборону від ворогів. Городище дістало назву Процівське. Літописний «город Саків» відтворився в назві села Сальків (на відстані 3 км), розташованого вниз по течії Дніпра, та в назві «Городницька гряда» (на місці його знаходження). Саме про цю гряду місцевий поет Степан Савон писав:
Село моє, моя колиско,
Моя любов, моя печаль,
Чолом тобі схиляюсь низько, –
Бо все мені там рідне, й жаль
Отих акацій кучерявих,
Отих стежин в сипнім піску,
Отой далекий берег правий,
І та галявина в ліску,
Що Городницькою зоветься.
Уся в квіту, у хвилях трав:
Скажіть мені, що ще знайдеться,
Щоб я отак любив, кохав?
(С. Савон. Хто там стріляє в перемогу. – К., 2004 / Зі збірника «Село моє». – С. 130).
