книга

ПО СЛІДАХ ДІДА

ФОТО №0197

Він ще зовсім молодий спеціаліст, але має в душі те, що різнить його від інших. Скажіть , а чи багато на сьогодні молоді лишається у селі працювати, та ще й у сільському господарстві ? Звісно, одиниці. Один з них і наш Василько , ой - бо ж ні - Василь Васильович - так його на сьогодні величають .

Він уже змалечку знав, що піде по слідах свого дідуся Шкари Івана Миколайовича та мами Шкари Ганни Михайлівни. Як тільки зробив перші кроки, не відходив від мами. А вона все клопоталась по господарству, а поруч з нею і Василько. Потім брала з собою на роботу, а працювала вона овочівником радгоспу. Ось тут і відчув Василько перший запах поля, красу пшеничної ниви, відчув солодкий спів жайворонка. І вона, земля, манила його і не відпускала. Він знав, що цими полями довелося пройти його дідусеві, бо працював він і головою сільради, і головою колгоспу, і бригадиром та і вся велика родина Шкарів вдовж і впоперек пройшла поля процівські колгоспні, а потім і радгоспні.

Після здобуття середньої освіти вступив на навчання до Національного Аграрного університету по спеціальності - агроном. Мама спробувала заперечити, мовляв, дитино, ніхто ж не йде в сільське господарство, а скільки ж воно здоров»я забирає, синку. А вставати рано треба . Подумай ,Васильку!

Мамочко, то це ж твоя вина, що ти навчила мене любити землю, а я хотів би ще більше її облагородити. Та чи не найбільша моя мрія - вирощувати високі врожаї на землях наших, бо саме наша українська земля може нагодувати десятки країн світу, а не лише себе. Я хочу, щоб ми нарешті по - людськи ставилися до землі, адже вона жива. Її не можна обманути.

У 2012 році Василь успішно закінчив університет, здобув ступінь магістра. В його навчанні пригодився практичний досвід роботи у фермерському господарстві

« Ельдорадо». Робота до вподоби хлопцю. Ось нещодавно побував з робочою поїздкою в Німеччині.

ФОТО №0267 На фото: В Німеччині біля техніки, 2012рік

- Чим вразила тебе, Василю, Німеччина? - запитую у нього.

- Був надзвичайно вражений рівнем життя людей, їхніми новими технологіями, їх ставленням до землі. І прикро, що ми маємо найбагатші в світі чорноземи, а годуємо своїх людей «заморськими продуктами» не кращої якості. Ми не навчилися використовувати свій потенціал, свої можливості. А так би хотілося працювати на економіку і могутність своєї України.

Бориспільська районна рада