книга
КУДРЯ ІВАН ДАНИЛОВИЧ
ФОТО № 183 Герої КУДРЯ І.Д
У центрі с. Процева стоїть пам’ятник Герою Радянського Союзу Івану Даниловичу Кудрі, нашому землякові. Народився Іван Данилович 7 липня 1914 року в сім’ї Данила та Онисі Кудрі. Його батько загинув у боях Першої світової війни, коли Іванкові виповнився лише рік. У сім’ї росло троє дітей, а тому з дитячих літ він пізнав гіркоту сирітства і ціну життю.
Його рідний дядько – Іван Васильович Кудря, директор Процівської початкової школи, дітей не мав, і забрав Іванка до себе. Хлопчик ріс допитливим і кмітливим, шестирічним пішов до першого класу. Закінчивши початкову школу, він почав відвідувати Вишеньківську семирічку.
Іван ходив до шостого класу, коли сім’я в 1926 році вирішила виїхати на Херсонщину, оскільки там на кожного їдця давали по два гектари землі. Дядько просив залишити Івана, дати йому можливість навчатися тут, однак мама, Онися Захарівна, не погодилася.
Закінчив навчання Іван Кудря у Чаплинській семирічній школі. Але й на просторах Херсонщини, разом зі старшими братами, він батракував, допомагаючи батькам прогодувати велику родину.
За рекомендацією школи Іван продовжив навчання на учительських курсах у Херсоні, після закінчення яких працював завідувачем чотирирічної школи в Ново-Наталіївці. Вмілого організатора, авторитетного серед молоді, прекрасного співуна запримітили в районі і запропонували роботу в Чаплинському райкомі комсомолу.
У жовтні 1934 року призвали Івана Даниловича на військову службу в прикордонні війська. І тут старанність і кмітливість молодого воїна, його прагнення до знань і військову майстерність оцінило командування прикордонного загону. У травні 1935 року І.Д. Кудрю, як одного з кращих прикордонників, відрядили до Ново-Петергофського військово-політичного училища НКВС.
Після здобуття освіти в 1938 році Івана Даниловича рекомендували на роботу в апарат зовнішньої розвідки. З 1939 р. по березень 1941 р. він проходив службу на західноукраїнських землях.
У березні 1941 року І. Кудрю направили до Києва, де він очолив один із відділів Першого ( розвідувального ) управління НКВС УРСР.
Напруженою була робота органів держбезпеки у передвоєнні місяці, але ще більше вона ускладнилась після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз. Загрозлива ситуація на фронті вимагала створення та підготовки оперативних груп для підпільної діяльності в тилу ворога. У серпні, коли виникла загроза окупації Києва, Кудря дав згоду залишитися в місті для підпільної диверсійної та розвідувальної роботи. За легендою він стає Кондратюком Іваном Даниловичем, сином репресованого священика, вчителем української мови та літератури середньої школи. Відтоді дали йому псевдонім «Максим».
На службі Іван Данилович більше не з’являвся, змінив свою зовнішність, відпустив вуса. За легендою, він приїхав до Києва для отримання медичної освіти та одруження з Марією Ільківною Груздовою, з якою він познайомився на відпочинку в Криму два роки тому, про це свідчив цілий стосик листів. Поселився він у Марії Груздової на вулиці Інститутській (тепер вулиця Прорізна). Тут було сховано зброю, гроші, документи, шифр, який містився в книзі «Історія України». Радіостанцію для зв’язку сховали на околиці Києва, у Є.Н. Лінкевича. У групі «Максима» радистами були К.М. Ємець та А.Ф. Кравченко.
Першого дня окупації Києва послали радіограму в Центр, але Центр на позивні не відповідав. Та справжнім ударом для Кудрі було те, що через тиждень панування фашистів будинок № 16, де містилася вся необхідна для роботи документація, було зруйновано. У полум’ї пожежі згоріло все, і група залишилася без зброї і шифру.
Але І. Кудря зумів створити агентурне коло, роздобути списки диверсантів, які навчались у розвідувальній школі, здійснити кілька диверсійних актів, налагодив розповсюдження листівок, які сповіщали киянам правду про становище на фронті.
До групи «Максима» входили Євгенія Бремер, німкеня за походженням, чоловік якої до війни працював в органах НКВС, Раїса Окіпна – артистка Київського оперного театру, Марія Груздова, Євген Лінкевич, Марія Сушко.
На початку квітня 1942 року І. Кудря вирішив сам перейти лінію фронту і доповісти Центрові про зібрані розвідувальні відомості. Він переправився через Дніпро і пройшов на схід майже сто кілометрів. Але його затримали німці і відправили в Дарницький табір для військовополонених. Через хлопчика йому вдалося передати записку М. Груздовій : « Я затриманий, перебуваю в таборі. Ти, як дружина, можеш мене визволити». Завдяки надійним людям вона роздобула документи і позитивні характеристики, домоглася у начальника табору визволення свого «чоловіка».
У першій половині 1942 року група «Максима» налагодила зв’язок з Великою землею та київським підпіллям. Спільними зусиллями було організовано сім диверсійних груп, які пустили під укіс ешелон гітлерівців з живою силою і технікою.
Одного разу І.Д. Кудря отримав інформацію, що поблизу Вінниці, в лісі, німці споруджують якийсь секретний об’єкт. Від залізничної станції до лісу прокладають залізничну колію та автомобільну дорогу. Будівництво велося в цілковитій таємниці. Іван Данилович дав завдання Раїсі Окіпній виїхати до Вінниці і зібрати інформацію про цю споруду. Артистка була вінничанкою, тож «Максим» гадав, що дістати дозвіл на поїздку до рідного міста вона зможе без проблем. Але Іван Данилович не знав, що під Вінницею німці споруджували ставку Гітлера й тому все, що було пов’язане з цим містом, автоматично ставало предметом особливої уваги гітлерівських спецслужб. Отже, коли Окіпна звернулася до шефа оперного театру з пропозицією дати концерт у її рідному місті, про це дізналося керівництво служби безпеки. СД організувало перевірку Окіпної. Спостерігати за нею доручили агентові СД «Нанетті» – Наталії Францівні Грюнвальд. Остання зуміла завоювати довіру артистки. Коли ж Кудря дізнався, що Окіпна заприязнилася з лікаркою, яка завідувала лабораторією міської поліклініки, він не втримався від спокуси познайомитися з цією жінкою. Так і Кудря потрапив у поле зору гестапо.
Р. Окіпна відрекомендувала новій знайомій Івана Даниловича як студента Івана Кондратюка і попросила виписати для нього довідку про звільнення від занять. Упродовж подальшого стеження гестапо роздобуло додаткову інформацію, що давала підстави підозрювати Кудрю в підпільній діяльності.
5 липня 1942 року Івана Кудрю і Раїсу Окіпну заарештували. Наступного дня взяли під варту і Євгенію Бремер.
Жорстокими катуваннями не вдалося вибити з підпільників жодної інформації. Івана Кудрю, Раїсу Окіпну та Євгенію Бремер розстріляли 7 листопада 1942 року в Бабиному яру.
Однак група «Максима» продовжувала роботу. Її очолив Дмитро Соболєв. До арешту Іван Данилович завбачливо передав зошит із списком ворожої агентури та деякі інші документи, що стосувалися діяльності резидентури, на зберігання членові групи Марії Василівні Сушко. Під час боїв за визволення Києва, 4 листопада 1943 року, Соболєв загинув. І все-таки зошит дійшов до органів НКВС.
Тривалий час про діяльність групи «Максима» ніхто не знав. Лише 8 травня 1965 року, коли урочисто святкувалося 20-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, Указом Президії Верховної Ради СРСР Кудрі Івану Даниловичу посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
ФОТО №3640 Мітинг в день відкриття пам»ятника Герою Радянського Союзу І.Д. Кудрі. В першому ряду Іванютін С.Ф.та Кудря Аркадій Іванович.
ФОТО №3636 Покладання квітів до пам»ятника. В колоні ( перші) син і внучка І.Д.Кудрі.
Ще яскравіше розкриваються людські якості та риси характеру Івана Даниловича в його листах до дружини Капітоліни.
22 червня 1941 року він писав: «У Києві дуже тривожно. З передач по радіо ти знаєш, що його бомбардували одним із перших… Пам’ятай, моя дорога, в даний час вирішується доля нашої Батьківщини… Безумовно, війна буде важкою і затяжною. Але ми віримо у перемогу… Цілуй наших синів…
За їх щастя і світлу долю, за їх майбутнє буде боротися їхній батько. Особливо я часто думаю про нашого Сашутку. Адже я його зовсім не бачив. Його біографія буде подібна моїй… Так було і в мене. Я народився, а батько пішов на першу світову. Цілуй його і благослови ! Цілуй нашого милого, дорогого Аркашу… Виховуй у них з самого дитинства гарячу любов до своєї Батьківщини, патріотизм. Хай вони будуть любити Батьківщину так, як її любив їх батько».
« … Україну нашу я люблю усім серцем своїм, ти це добре знаєш. Я за свою Україну, за всю нашу велику Батьківщину… я, якщо буде потрібно, віддам своє життя…».
« … Сину мій дорогий! Радість ти моя! Якби ти знав, як я тебе люблю! Зараз я сиджу і пишу ці рядки, а ти в цей час лежиш у своєму ліжку, розкинувши рученята, ротик у тебе відкритий, щічки рум’яні… Дитино моя рідна ! В цю мить я схиляюсь над твоїм ліжком. Сльози у мене на очах, коли я пишу ці рядки. Я хотів би дати їм волю виплакатись, але навіть цього зробити не можу. Ніхто, ніде і ніколи не повинен бачити мене розслабленим, хіба що тільки вдома».
« … Кохана моя, дорога Капушка! Пробач мені за часом нанесені тобі образи. У моїм серці залишились найчистіші спогади про тебе і така ж чиста і гаряча любов».
У 1985 році до Процева, берега дитинства батька, завітав син Івана Даниловича – Аркадій Іванович Кудря з донечкою. Прибули гості якраз у День Перемоги, а тому на зустріч зібралося все село, бо кожному хотілося доторкнутися до героїчного минулого нашого земляка в особі його сина.
Ім’ям Івана Даниловича Кудрі названо школи, вулиці, теплохід, кращим учителям Бориспільського району присуджують премії імені І.Д. Кудрі, споруджені пам’ятники героєві у школі с. Ревне, у Чаплинці та Хлібодарівці, що на Херсонщині.
ФОТО № 1883 На відкритті пам»ятника І.Д. Кудрі в с. Ревному.
