книга
Освітянська нива
Світлий спомин дитинства – то школа. Перша вчителька, перша написана буква і перше слово, в якому чомусь неслухняні літери хиляться в різні боки, перша п’ятірка і перші гіркі хвилини, коли ти стоїш біля дошки і не можеш відповісти, бо вчора забракло півгодинки для вивчення. Скільки відкриттів світу і самого себе в ньому дарує нам ця незабутня пора!
Школа – то ціла епоха, неповторний шлях з дитинства у юність, яким крокуєш не задумуючись, і тільки згодом збагнеш, як же ти зобов’язаний їй у своєму житті.
Історія сучасної Процівської загальноосвітньої школи І ступеня сягає у далеке минуле.
Серед усіх сіл, що входять до сільської ради, Сальків був культурно-просвітницьким центром. Тут була церква, саме Сальків називався селом, а Проців і Софіївка – деревнями. І при Михайлівській церкві була відкрита церковно-парафіяльна школа.
Благочинний Переяславського повіту протоієрей Петро Магеровський у рапорті від 10 грудня 1864 року його Преосвященству повідомляв, що в листопаді відкрито три школи у селах Сальків, Сеньківка і Велика Стариця. Зокрема, до школи у Салькові, що відкрилася при Михайлівській церкві, прийшли на навчання 16 хлопчиків і 5 дівчаток. Він підкреслював, що в усіх селах при кожній церкві його відомства відкрито церковно-парафіяльні школи, а в містечках – по одному сільському училищу для всіх парафій. Таким чином, у школах навчається 114 осіб чоловічої статі і 12 – жіночої, а в сільських училищах – 172 хлопчики і 8 дівчаток. Благочинний відзначив, що при відкритті шкіл з особливою сердечністю допомагав йому Бориспільський волосний голова Максим Щиголь.
Приводом для такого оптимістичного рапорту стало те, що товариство козаків сіл Проців, Сальків і Софіївка, зібравшись 24 листопада 1864 р. на сходини, вирішили:
а) будинок біля церкви на одне відділення назавжди віддаємо для парафіяльної школи. Також зобов’язуємося наступного літа прибудувати до нього друге відділення. На опалення школи вирішили щороку підвозити від кожного господаря по одному возу соломи або дров, а під час навчання призначати від товариства сторожа;
б) підтримувати цю школу нарівні з іншими громадськими будинками;
в) на навчальні посібники і забезпечення наставників збирати щороку з кожної ревізької душі чоловічої статі по 3 коп. сріблом. Крім того, батьки учнів, які навчаються в школі, повинні вносити по 50 коп. сріблом на рік.
Рішення підписали 33 учасники зборів ( Полтавские Епархиальные ведомости. – 1865.– №5. – С. 128–131.
На жаль, у 1884 році церква згоріла, відтак добігла історія церковно-парафіяльної школи.
У Процеві школу вперше відкрили тільки через шістнадцять років. Передові люди того часу розуміли, що церковно-парафіяльні школи не здатні дати державі поштовх до прогресу. Син сальківської «барині» Болеслав Жуков, – доволі освічена на той час молода людина, порушував питання перед земською управою про відкриття в с. Проців казенної школи. Тож за ініціативою Вороньківського земства і матеріальною підтримкою прихильниці освітянської справи, сальківської «барині» Жукової, матері Болеслава, у 1901 році розпочалося будівництво нової школи. Вибрали для неї мальовниче місце по центру трьох сіл – Салькова, Процева і Софіївки (тут і нині міститься школа).
ФОТО Пейзаж На фото: . Школа с. Процева. 1901 року забудови.
Цеглу на будівництво завозили човнами з правого берега Дніпра, а потім всією громадою підводами доставляли її до села. Школу збудували добротну, з високою стелею, великими вікнами. Над цією будівлею пронеслися роки, воєнні лихоліття, а вона вистояла, міцно вросла своєю основою в землю. Навіть під час війни її стіни витримали розриви снарядів, тільки частково були зруйновані. Стоїть ця шкільна будівля й понині.
Школа, після її спорудження, стала земською загальноосвітньою, тобто казенною, і називалась Сальківським училищем. Училися тут безкоштовно. Навчання було трирічним. Кращі випускники школи, за відмінні знання і відмінну поведінку, нагороджувались Євангелієм. Два примірники цієї книги, 1906 року видання, збереглись і дотепер. Їх вручили випускникам Сальківського училища А.Н. Шокуну і Степану Семеновичу Фарбуну, з таким написом: «Выдано сие Евангелие в награду окончившему курс науки в Сальковском училище Шокуну А.Н. 1908 года, 10 октября. Председатель комиссии законоучитель учитель Г. Андреевская, учительница Т. Денисенко».
( ФОТО) №5286, На фото :Євангліє.
Навчання в училищі велося російською мовою за підручниками «Азбука» і «Родное слово» К. Ушинського, книгою для читання Л.М. Толстого «Наш друг». Застосовувався звуковий метод навчання грамоти за певною программою. Учні вивчали багато віршів та байок напам’ять. У школі були 1–3 та 2–4 класи, навчала їх одна вчителька. Ставилися серйозні вимоги до опвнування письма та каліграфії. Оскільки навчання було безоплатне, до школи записували всіх бажаючих. Однак зазвичай, до школи ходили лише діти заможних батьків і тих, хто дуже бажав навчатись і мав до цього відповідні здібності. Батьки бідних родин вважали, що більше користі буде, якщо діти пастимуть худобу і допомагатимуть по господарству. Тому, як тоді казали, більшість дітей закінчувала «два класи і третій калідор (коридор)».
У 1920 році в школі було організовано л і к н е п – тобто школу з ліквідації неписьменності для дорослих. Учителем у лікнепі був Іван Іванович Петухов, який, окрім того, що вчив читати і писати, приділяв величезну увагу вихованню в учнів, особливо молодого покоління, любові до української пісні і художнього слова.
У перші роки радянської влади Сальківська школа була початковою, і лише в 1925 році у с. Проців відкрии семирічну загальноосвітню школу. Директором призначили Бакуменка. Оскільки школа не була пристосована для розміщення всіх класів, довелося використовувати й інші придатні для навчання приміщення.
Минуло десятиріччя, а питання ліквідації неписьменності залишалося актуальним. Так, газета «Колективіст» від 29 січня 1931 року у замітці «Не дозволимо опортуністам зірвати ліквідацію неписьменності» писала:
«Ліквідація неписьменності по селу Процев у загрозливому стані. Лікнепи не працюють. Комсомольці замість працювати в лікпунктах – ходять на досвітки. Треба комусь звернути на це увагу та притягути до відповідальності за опортуністичне ставлення до неписьменності».
У роки, коли в селі лютував голод, районна влада змушувала керівників села, в тому числі і директорів шкіл, безпосередньо займатися вилученням хліба у селян. Грізно звучить постанова від 14 листопада 1932 року :
«Попередити уповноважених РПК, секретарів та голів сільрад Процева – т. Ніцкевича і Недзельського, що в разі протягом трьох день не буде рішучого зламу в поступленні хліба, зокрема по одноосібному сектору, до їх вжито буде найрішучіших заходів».
Після таких розпоряджень учителі і комсомольці організовували учнів у бригади, які діяли під гаслом «Розтрощити куркульський саботаж у здачі хліба державі». Газета «Колективіст» від 16 грудня 1932 року сповіщає:
«Учнівські бригади на чолі з учителями замкнули соцзмагання щодо кращого виконання плянів хлібозаготівлі, мобілізації коштів тощо. Наслідки цієї роботи дали величезне зрушення, і село Процев підтягнулось у виконанні хлібозаготівлі та мобілізації коштів. Школи Бориспільщини, беріть приклад з Процевської ШКМ, включайтеся у виконання грудневих завдань, це прискорить виконання гасла партії «Поставити вчителя в такі умови за соціалізму, в яких він не стояв і не може стояти за капіталізму». Поєднуйте теорію з практикою, з розгорнутою класовою боротьбою на селі».
Грищенко.
У той час учителі заробітної платні не отримували, колгоспи мали заготовляти сільськогосподарські продукти і видавати вчителям платню цими продуктами. У статті «СИГНАЛІЗУЄМО НЕБЕЗПЕКУ ЗАГАЛЬНОМУ НАВЧАННЮ», вміщеній у цій газеті 9 грудня 1932 року, гостро стоїть питання про такі фонди:
«Уже минули всі терміни засипки фондів для вчителів, а управа артілей Процевської сільської ради і досі не виконала своїх зобов’язань.
Артіль імені Сталіна не здала ще 633 кг хліба, жирів і не збирається заготовляти.
Артіль імені Шевченкка картопі і жирів не заготовила.
Артіль «3-й Вирішальний» не виконала 1087 кг різними культурами, не заготовила 113 кг крупів, про жири вже нема що й говорити, бо голова управління тов. Тименко К. дуже «багато знає» і тому про фонд учителям і слухати не хоче. Що йому до вчителів? Що йому до школи?
А через таку байдужість управою сільської ради не засипано й досі фонду різними культурами – 1977 кг, крупів – 272 кг, жирів – 78кг, картоплі – 2868 кг.
Це сигналізує небезпеку загальному обов’язковому навчанню, бо ж очевидна річ, що без учителя школа не працюватиме.
Надіємось, що зацікавлені районні організації зроблять відповідні висновки і роз’яснять управам процевських артілей, що утворення цих фондів є одна з умов виконання хлібозаготівельних плянів по селу Процев.
Сількор А»
Незважаючи на те, що вчителі не отримували заробітну платню навіть продуктами, з них вимагали бути першими членами ощадкаси. Про це пише газета від 25 грудня 1932 року:
«ВКЛЮЧИЛИСЬ ДО МОБІЛІЗАЦІЇ КОШТІВ»
«Процевський КСМ (комсомольська спілка молоді) осередок, виконуючи плян мобілізації коштів, до 20.Х11 ухвалив всім комсомольцям виступити членами ощадкаси і вербувати молодь. Усик Андрій вніс 5 карбованців, його прикладом пішла комсомолка Розумна Варка і внесла 5 карбованців.
Вчительський колектив Процевської ШКМ повністю виконав своє завдання перед пролетарською державою, вніс в ощадкасу заощаджень понад 300 карбованців».
Грищенко.
Шановний читачу, проймися хоч на хвилинку тим, що перенесли на собі вчителі, який прес і тягар тиснув на їх плечі. До того ж учитель не мав підсобного господарства та інших засобів існування. Він змушений був останню сорочку знімати і віддавати державі, і сааме тому, що він «УЧИТЕЛЬ», тобто мав бути політично свідомим.
Газета « Колективіст» від 14 липня 1933 року інформує :
«В селі Процев 13 вчителів. І досі ще не одержали зарплату за травень, хоч зараз уже липень. Відпускних теж ніяких не одержували. Сільрада про такий стан не турбується. Не спадає на думку про це ні в РВНО ні РФВ.
Місяця з півтора тому, як у споживчу кооперацію села Процева надійшов рахунок з райспоживспілки на цукор вчителям. Але це лише рахунок. Цукру і досі учителі не отримали».
Перший випуск семирічки відбувся в 1932 році, в рік Голодомору. Серед учителів того часу їхні вихованці згадують Пріську Андріївну Прядко, Софію Яківну Криворучко, Андрія Кузьмовича Опрощенка, директора школи Івана Васильовича (рідний дядько Івана Даниловича Кудрі), який прищеплював дітям любов до природи, креслення, малювання. Саме в цій школі чотири роки навчався Герой Радянського Союзу І.Д. Кудря.
ФОТО№ 2266 На фото Випускники 1941 року ( вчителі- вказать ).
Із розповіді Галини Степанівни Фарбун, вчительки, 1923 року народження: ФОТО № 4 45 рік молода Г.СВ косичках На фото :Г.С.Фарбун - вчитель(справа) , зліва - Нагорна Д.З.1945рік.
Радянська влада взялася за ліквідацію неписьменності. Оскільки вчителів не вистачало, запросили в лікнеп і мого батька – Фарбуна С.С., який на «відмінно» закінчив 2 класи школи і був переведений одразу в 4 клас. По закінченні школи його нагородили Єванглією .
ФОТО 5289, 5291 На фото :Євангліє з дарчим написом.
Зараз книга зберігається в онука. Я добре пам’ятаю той буквар для неписьменних. Великими друкованими буквами на першій сторінці були слова : «Ми не раби, раби не ми» До школи я пішла в 1931 році, семирічною. Пам’ятаю, як мене впихнули в учительську і я несміливо попросила записати мене в школу. Ця учительська є і зараз, як і будинок школи.
Першим моїм учителем був Андрій Кузьмович Опрощенко.
Фото № 10 На фото: Опрощенко Андрій Кузьмович.
Його дочка Соня була моєю однокласницею. Другий рік навчання виявився набагато складнішим. Учнів у класах поменшало, діти були голодні і голі. Наша сім’я порівняно з іншими менше голодувала. Батьки згадували, як вони прикупили пуд жита і дожили до нового врожаю. Була у нас і корова, але в голодовку її вкрали, а коли переказали батькові, то він наздогнав злодіїв аж у Мартусівці.
На моїй пам’яті врожай 1933 року, коли дозріло жито, а на його колосках, зверху стебла, виросли так звані рожки (чорні стержні довжиною 2–1,5 см). Вони попадали в зерно, потім у борошно, і спечений з нього хліб був отруйний. А тому саме нас, учнів, посилали на прополку хлібних колгоспних полів.
У ті голодні роки для нас у школі організовували гарячі сніданки. Які ж вони були смачні! Нас брали також на допомогу кухарю в їдальню, і ми бігли туди залюбки.
Незважаючи на голодні роки, учнів у школі було багато, по два паралельні класи від 1 по 7. Приміщень для навчання невистачало. Я навчалася на Лебедівці в куркульській хаті (це були кращі на той час хати). Друге приміщення школи також було в куркульській хаті, яка знаходилась за сучасною адресою вул. Леніна, 10 (Кошової Г.М.). Окрім того, навчання проводилося і в так званих попівських хатах, які стояли на місці сучасного магазину ( біля Ящук Є.Г).
Моїм учителем у третьому класі став Іван Іванович Пєтухов, а в четвертому – Микола Антонович Бойчас – процівець – добрий, красивий, жвавий, веселий хлопець, якого ми дуже любили і який не повернувся з війни. А в одному з додаткових приміщень проводили уроки праці, де хлопців і дівчат навчали столярної справи.
З учителів добре пам’ятаю Петра Тарасовича Ніцкевича, який читав історію стародавнього світу, був директором школи. Підручників не було, а тому частину матеріалу ми записували в зошити. Директором він був добрим і вимогливим. Це він організував гарячі сніданки в час голоду.
.
ФОТО №2269 НА фото : Вчителі :Ніцкевич Петро Тарасович- другий зліва.
Запам’ятала я також і свого класного керівника Черненко Марту Платонівну, яка викладала математику, але чомусь не дуже її полюбляли діти. Хорошим класним керівником у 7 класі був Трохим Петрович Нетреба, я його дуже поважала, а читав він українську мову і літературу, загинув у війну. На роки мого навчання випали часи не лише війни, а й роки голоду та репресій»
ФОТО № 62 На фото: Випуск 1939 року.
У школі бракувало вчителів. Для поповнення вчительського корпусу в Борисполі відкрили курси, куди посилали для продовження освіти кращих учнів. Серед них був і Іван Андрійович Кармаза – один із кращих учнів. Усе життя він працював учителем, а в останні роки перед виходом на пенсію – директором школи у с. Жовтневе.
В довоєнний період директорами школи були:
Іван Васильович Кудря;
Бакуменко
Терещенко
Йосип Петрович Мелешко
Петро Тарасович Міцкевич
ФОТО № 4 На фото : П.Т. Ніцкевич серед вихованців.
Великою повагою серед учнів та батьків користувалися вчителі:
І.А. Марченко, М.М. Широконіс, М.І. Тимченко, С.Я. Ручко, І.В. Кудря, К.О. Кудря, М.П. Лях, І.Л. Калініченко, Т.Е. Хоменко, М.А. Кальна, Н.А. Сахно, Л.О. Головаха.
Учитель мав бути в авангарді всіх заходів та починань радянської влади. У замітці в газеті «Колективіст» від 03.06.1941 року під заголовком, зокрема, зазначалося:
«З великим піднесенням пройшли мітинги по школах району, на яких було оголошено текст постанови Раднаркому Союзу РСР про випуск нової Державної Позики 111 П’ятирічки (випуск 4 року).
Вчителі Бориспільської неповної середньої школи №6 за півгодини провели підписку. Охоплені всі. Розмір підписки – МІСЯЧНИЙ заробіток, що становить 7000 карбованців.
Усі 25 вчителів та адмінтехперсонал Іванівської школи підписали також у розмірі МІСЯЧНОГО ЗАРОБІТКУ, що становить понад 8100 крб.
Успішно пройшла підписка і в ПРОЦЕВСЬКІЙ школі.
М. Гуцало».
ФОТО №11 На фото : Молоді вчителі : М. Кияшко ,І.Ігнатович, І. Мельниченко. Всі загинули в роки війни.
Вдивляючись в обличчя згорьованих нуждою, важким лихоліттям українських учителів, ловиш себе на думці: чи змогла б людина без палкого прагнення, без покликання, без любові до дітей стати на шлях самовідданого подвижництва? Мабуть, ні.
У роки Великої Вітчизняної війни навчання в школі не припинялося. Вчили дітей до четвертого класу. Німецька влада була зацікавлена лише в початковій школі, із обов’язковим вивченням німецької мови. Німецьку мову викладала Спис (Кияшко) Галина Гнатівна.
ФОТО №3283 На фото : Г.Г. Спис ( Кияшко) з учнями. 1944рік
Під час фашистської окупації у шкільному будинку німці утримували коней, а навчання відбувалося у попівських хатах. Відступаючи, німці дощенту спалили два будинки школи, а цегляне приміщення не могли підірвати, тоді заклали вибухівку в усі грубки. Під час вибуху згоріли, стеля, були вибиті вікна.
Уже на другий день, без нагадувань, Петро Тарасович Ніцкевич, організував учителів та батьків, і вони почали ремонтувати школу. Вчителі: Григорій Федорович Тименко, Галина Миколаївна Фарбун, Марія Михайлівна Ніцкевич, Тетяна Мусіївна Тименко, Галина Степанівна Фарбун, Євдокія Андріївна Кармаза, а згодом до них приєдналися Варвара Павлівна Приходько, Даша Захарівна Нагорна, пішли по людях збирати кошти (хто скільки зможе), щоб закупити скло для вікон. Люди, не маючи грошей, давали зерно. І вже наприкінці жовтня 1943 року школа запрацювала.
ФОТО №9 На фото Г.М.Фарбун ( Мироненко).
Із розповіді Галини Миколаївни ФАРБУН, 1923 року народження:
– У той уже далекий 1943 рік я прийняла другий клас, в якому було 32 учні. Вчили з одного підручника, в основному, на слух. Пам’ятаю вірш: «Між собою треба дружно жити, одне одного любити». Зошитів не було. Діставали старі газети і писали на них. Було, піду пішки у село Вишеньки, куплю зошит, роздам по одному листку – і то вже було радісно.
А ось одного разу учитель, Безсмертний Іван Микитович, приніс до школи кілька пачок зошитів, які залишилися в нього ще до війни. Він особисто роздав кожному учню по 5 зошитів. Усі не наважувалися починати писати на них, щоб якомога довше притримати і надивитися на них.
Фото № 3269 На фото: Г.М. Фарбун з вихованцями.
Виконком сільради шкільний навчальний процес тримав на контролі. Про це свідчать протоколи сесій та засідань виконкомів.
На сесії сільради від 16 червня 1944 року стояло питання про ремонт школи. Було ухвалено:
«Для того, щоб розпочати нормальне навчання в школі 1944–1945 років, треба відремонтувати школу. А тому треба зобов’язати всіх голів колгоспів допомогти в ремонті школи якнайкраще за розпорядження РСП».
Та голови колгоспів не квапилися виконувати це розпорядження і 29 червня знову слухається питання про ремонт школи. В ньому вже конкретно розписані роботи:
«1. Зробити 20 трьохмісних парт.
2. Зробити 25 віконних рам.
3. Огородити школу.
4. Вгрузити чердаки, помазати та зробити все інше, що потребується для ремонту. В ремонті школи потрібно приймати участь всім головам колгоспів».
На сесії постало питання про виділення техпрацівників для школи та встановлення оплати для них. Ухвалили :
«призначити техробами для школи Шкару Дуньку Федорівну та Розумну Мотрю Іванівну з оплатою 30 трудоднів у місяць. Гроші одержуватимуть в колгоспних кассах».
Наближався навчальний рік, роботи було багато. А тому знову 21 липня 1944 року на сільвиконкомі обговорюється питання про створення бригади теслярів при школі. Зокрема, було вирішено:
1. За порушення постанови сесії Процевської сільради, за невиселку людей на ремонт школи, голові к-пу «3-й Вирішального» т. Прихідько І. оголосити догану і попередити, що в подальшому, якщо будуть замічені такі стани, поставити питання перед райорганізаціями про переобрання т. Прихідько І. з посади голови колгоспу.
2. Для столярних робіт по ремонту школи утворити постійну бригаду з 5 чоловік з таким розрахунком, щоб до 20.08 1944 року ці бригади закінчили всі столярні і теслярські роботи».
Бригади організувати в такому складі:
1. Петрук Кузьма
2. Безсмертний Пилип Св.
3. Безсмертний Павло З.
4. Петренко Іван Мих.
5. Юрченко Уліян Петрович
Для розпилювання дощок утвердити постійну бригаду в складі:
1. Прихідько Володимир Іванович
2. Вовк Наум Кононович
3. Швидченко Віктор Олексійович
4. Яхній Яків Федорович
Бригадам приступити до роботи 25. 07. 1944 р.».
Після звільнення Процева від німецько-фашистських загарбників упродовж 1944–1945 років директором школи у селі працювала Марія Макарівна Журавель. Її змінив Василь Денисович Забіяченко .
Фото №3292 На фото: Забіяченко В.Д - в першому ряду ( третій справа), в третьому ряду ( перший справа ) вчитель - Хоменко Марко Йосипович.
25 жовтня 1945 року він інформує виконком сільської ради про початок навчального року:
«В школі навчається 387 учнів. Вечірню школу відвідують 293 учні. Але 12 учнів школи вечірньої не відвідують і ніде не працюють. До цих учнів приймалися міри: ходили вчителі додому, батьків викликали до сільської ради. В той же час в школі недостатня кількість підручників, їх тільки 92. Недостатньо паперу для зошитів ( самі робили зошити), отримано лише 330 зошитів. Відсутнє навчальне приладдя. В школі лише дві парти і горить у школі лише одна лампа. Відсутня ще одна класна кімната, бо ремонт школи повністю не закінчено. Потрібно відремонтувати дах, двоє дверей, зробити подвійні вікна і треба 50 листків скла, щоб посклити їх».
Враховуючи тяжкі матеріальні умови проживання дітей-сиріт та дітей із багатодітних родин і родин військовослужбовців, 7 березня 1945 року на виконкомі постало питання про організацію гарячих сніданків у школі. Було ухвалено:
«Для дітей-сиріт, а також для сильно нуждающих дітей військовослужбовців організувати при школі додаткові сніданки. Просити колгоспи відпускати продукти для цієї справи, по кількості дітей з їхніх колгоспів».
Оскільки приміщень для навчання не вистачало, директор школи В.Д. Забіяченко звертається до сільвиконкому з проханням виділити житло Мироненка Якова Лукича для використання під класну кімнату терміном на рік. Виконком ухвалює цю пропозицію і просить Бориспільський виконком райради депутатів трудящих затвердити постанову Процівського сільвиконкому.
Відтоді партійна влада району, яка керувала добором і розстановкою кадрів не тільки в усіх галузях народного господарства, а найперше там, де здійснювався ідеологічний вплив, зокрема в освітніх закладах, розпочала незрозумілу чехарду з призначенням директорів Процівської школи. За неповних два роки на посаді директора тут попрацювали Григорій Федорович Тименко, Михайло Федорович Шевченко – учитель фізики і математики, направлений із с. Воронькова, а згодом – Володимир Микитович Крекотень – колишній військовий, вимогливий, справедливий і надійний керівник, який також недовго задовольняв керівництво районної партійної організації.
Фото №3796 На фото: (зліва) - Ніцкевич М.М., Стрембицька В.О.,Спис Я.А., Приходько В.П., Крекотень В.М., Волович Б.І., Спис Г.Г., ТименкоГ.Ф., Кармаза Є.А.
Минуло 5 років після закінчення війни, але життя деяких сімей було настільки важким, що дехто з дітей не відвідував школу: не мав у що вдягтися або ж допомагав батькам по господарству. Про це свідчить матеріали засідання виконкому від 24 вересня 1951 року, де стояло питання про виконання закону всеобучу на селі. Доповідач – директор школи Григорій Федорович Тименко – поінформував :
«Закон всеобучу виконується не повністю, є окремі діти, які погано відвідують школу, а деякі з них зовсім не відвідують. Як наприклад: Мироненко Марія Василівна, Костюк Василь, Тименко Олексій, Тименко Микола Якович, Кияшко Олексій та інші. Частина з них не відвідує за відсутності одягу, а Тименко Микола Якович – мати Тименко Палажка Іванівна – категорично відмовляється посилати дитину до школи».
Було зобов’язано правління колгоспів забезпечити дітей-сиріт і напівсиріт одягом за рахунок фонду допомоги. Громадянку Тименко П.І. оштрафувати на 50 карбованців, а правлінням колгоспів заборонити використовувати працю учнів.
ФОТО № 49 На фото : Григорій Федорович Тименко - директор школи ( третій ряд четвертий справа) справа).
І лише в 1956 році школі вдалося цілковито охопити навчанням дітей шкільного віку. Зокрема, директор школи Михайло Вікторович Шевченко на засіданні виконкому від 8 травня 1956 року доповів про здійснення програми загальнообов’язкового навчання, хоча у дні весняних робіт багато дітей пропускають заняття. А голови колгоспів не дбають про те, щоб матеріально допомогти дітям із бідних родин, ті вчасно закінчили школу, а навпаки – учнів-сиріт призначають на постійні роботи. Директор вказав на погану поведінку окремих дітей на вулиці, в клубі і школі. Дітям відпускають у крамницях цигарки напої, батьки пускають дітей до клубу в пізній час.
Питання всеобучу вдруге розглядалося на засіданні виконкому 2 вересня 1956 року. Директор школи М.В. Шевченко доповів, що школа повністю підготовлена до навчального року. Але за перші два дні не всі діти з’явилися на заняття. Це Савон Василь Григорович, Безсмертний Микола Іванович, Тименко Іван, діти Тименко Уляни, які не можуть відвідувати школу через крайню скруту родини. А тому було ухвалено надати матеріальну допомогу сім’ям Тименко Уляни та Шевченко Онисі, а батьків викликати до сільради і попередити.
У 1957 році на посаду директора Процівської школи призначили Миколу Васильовича Вороб’я, в особі якого поєдналися риси вмілого організатора, талановитого керівника і дбайливого господарника.
Фото №3518 На фото: М.В. Воробей серед учасників художньої самодіяльності.
За роки його директорства добудували нове приміщення школи, яка після цього стала десятирічкою. Школа здобула авторитет у молоді району, у результаті чого зріс контингент учнів. Це забезпечило роботу школи в дві зміни. До 1962 року з її стін вийшло три випуски десятикласників.
На сесії ради від 4 червня 1959 року слухалося питання «Про зміцнення зв’язку школи з життям та дальший розвиток системи народної освіти». З доповіді директора школи М.В. Вороб’я дізнаємося, що «…відкрили майстерню в школі, де хлопці безпосередньо підкріплюють свої теоретичні знання на практиці. Вирощують також 500 кролів і качат».
На дворі вже1960 рік, але приміщень для навчання і досі бракує. Тоді директор школи Микола Васильович Воробей звертається до сесії ради, яка відбулася 28 січня 1960 року, з проханням виділити 25 000 крб. для будівництва нової школи (тепер приміщення сільського клубу), а також інформує про стан успішності учнів.
«В школі навчається 388 учнів, відвідування учнями школи становить 90,5%. Хороших результатів успішності досягла вчитель Спис Галина Гнатівна. З української мови не встигають 11 учнів, з російської – 9. Найгірший клас по успішності – 6-й. А тому бажано було б, щоб батьки вівідували школу і були присутніми на уроках.
В школу придбали новий станок по обробці дерева…».
У 1962 році Процівську середню школу було реорганізовано в неповну середню, а директором призначили Володимира Андрійовича Мельника.
ЗНАЙТИ МЕЛЬНИКА, !!!!
З його ініціативи на території школи збудували їдальню. Це сприяло створенню на території школи літнього піонерського табору, де щорічно відпочивали діти з багатьох шкіл України.
Наступного року директор школи Володимир Андрійович Мельник повторно звернувся до сільради, щоб розглянути на сесії питання будівництва школи. Окрім того, було вказано, що в селі понад 150 осіб віком від 16 до 30 років не мають восьмирічної і середньої освіти, лише цього року на навчання до вечірньої школи залучено 37 юнаків і дівчат (5–11 класи).
ФОТО № На фото 3995: В центрі Директор Школи Мельник В.А.
Після переведення в 1967 році В.А. Мельника на посаду інспектора районного відділу народної освіти директором школи було призначено Надію Іванівну Василенко, а згодом – Миколу Дмитровича Іщенка. Слід відзначити, що в цей час завучем працювала Марія Михайлівна Ніцкевич – незаперечний педагогічний авторитет не тільки в учительському колективі, а й серед учнів і їхніх батьків.
Фото№ 3309 НА фото: М.М.Ніцкевич та В.П.Приходько - вчителі.
У 1971–1972 роках Марія Михайлівна також була директором школи. Нетривалий час школу очолював Чайка, який практично нічого не вніс нового в навчально-виховний процес.
В 1970 році було направлено багато молодих вчителів на роботу до Процівської восьмирічної школи. Районний відділ освіти уважно стежив за педагогічною майстерністю вчителів. Багато вчителів залишилося працювати в школі, а проживали всі в найманих квартирах.
ФОТО № 3787 На фото: (зліва - направо) Поркуян Г.М., Тютюн П.Н., Фарбун Г.М., Карда шевська І.С., Каракай І.В., Векла В.І., Нагорна Д.З., Чешко Л.І., Чешко І.А., Приходько В.П., Ніцкевич М.М., Сметанюк В., Кармаза Є.А., Поркуян М.П., Тер Р., …..Шкара О.В.
Упродовж 1974–1978 років директором школи був Заслужений учитель України Федір Федорович Кравченко. За короткий час він зумів спрямувати вчительський колектив на творче розв’язання проблем навчально-виховного процесу, з використанням досягнень педагогічної науки і психології. Також Ф.Ф. Кравченко провів у школі парове опалення, облицював шкільні приміщення плиткою, умеблював усі кабінети, було придбано багато навчальних посібників.
.
ФОТО № 4002 НА фото: Кравченко Федір Федорович(зліва, справа - Чешко Л.І.
Федір Федорович був творчою людиною. Сам писав вірші, сценарії свят. Кожна неділя проходила під девізом чи - то була присвячена конкретній даті. Випускалися стінні газети кожним класом і загально-шкільна, виходила радіопередача. Завдяки йому діти побували на екскурсіях в різних містах України, Білорусії, Росії. Це була людина невичерпної енергії, працелюбства. Це був дійсно великий педагог.
ФОТО № 3553 На фото : Біля могили Т.Г. Шевченка .1974рік.
ФОТО № 8222 На фото: На екскурсії в м. Севастополі. 1975 рік.
У зв’язку з відкриттям Ревненської середньої школи Процівська восьмирічка була реорганізована в початкову школу, директором якої призначили Любов Іванівну Чешко. Після обрання її у 1980 році головою виконкому Процівської сільської ради, директором школи стала Парасковія Наумівна Тютюн, яка понад 25 років працювала вчителькою початкових класів. П.Н. Тютюн має добру, чуйну і лагідну вдачу, водночас вона відрізняється вимогливістю, наполегливістю і принциповістю. За успіхи у навчально-виховній роботі П.Н. Тютюн нагороджена знаком «Відмінник освіти України». Саме у 80-х роках учительський колектив поповнила молодь – Валентина Василівна Черкунова та Ліна Михайлівна Гавриленко, а згодом –і місцева мешканка Любов Григорівна Кунцьо. І протягом десятиліть вони обдаровують дітей материнською турботою, збагачують знаннями, готують їх до життєвого шляху.
ФОТО № 3784 На фото: ( зліва )Кунцьо Л.Г., Тютюн П.Н., Розумна Л.М., Гавриленко В.В.
У 2001 році у Процеві відсвяткували 100-річчя від дня заснування школи, з якої вийшли у широкий світ усі жителі села. Свято було врочистим і сумним. Про урочистіть подбала голова села, вчитель і колишній директор Процівської школи Любов Іванівна Чешко. Були поіменно названі всі вчителі Процівської школи, для яких робота в ній залишилась незабутньою, яскравою сторінкою на все життя. Вшанували пам'ять Героя Радянського Союзу І.Д. Кудрі, активних громадських діячів М.К. Фарбуна, М.К. Тименка, та лідерів села І.А. Тименка й Т.А. Усика, страчених німцями в роки окупації.
Погляд усіх був звернутий на клен, що й нині шумить верховіттям на подвір’ї школи, де озвірілі нелюди – фашисти вішали вчителя школи Андрія Кузьмовича Опрощенка. Учасники урочистого зібрання вшанували хвилиною мовчання всіх випускників школи, які, захищаючи свою Батьківщину і життя майбутніх поколінь, загинули в роки Другої світової війни. Були вшановані випускники школи, котрі заслужили пошану не тільки громади села, а й визнання високих державних інституцій. Це – Чередничок Галина Іванівна (працювала в 50-х роках піонервожатою, учителем початкових класів, нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради); Тарапон Софія Іванівна (вчителька початкових класів, відмінник народної освіти); Панасенко Іван Федорович (учитель фізики); Гопкало Ольга Іларіонівна (вчитель української мови і літератури); Приходько Надія Іванівна (вчитель іноземної мови, директор школи); Воробей Микола Васильович – нагороджений знаком «Відмінник народної освіти», дев’ятьма грамотами Міністерства світи і ЦК профспілкиУкраїни).
Виступаючи на урочистому зібранні, шановні гості, колишні випускники Процівської школи, розповідали про свій внесок у розвиток тих населених пунктів, де вони нині мешкають, згадували про село Шевченка Чаплинського району Херсонської області, яке заснували вихідці з Процева – сім’я Шевченків. Згадали і про колишніх процівців – Фарбунів, Кияшків і Тименків, які у 1910 році, в пошуках кращої долі, виїхали у село Лебяже Саришевського району Амурської області, щоб орати та засівати ще ніким не зайняті землі Далекого Сходу. Тисячі випускників з українським, процівським, завзяттям вирощували хліб і до хліба, і зберегли у своїх серцях незабутні спогади з процівського школярського дитинства.
ФОТО №3958 На фото : Святкування 100- річного ювілею школи..
Це до тебе, школо, щорічно ідуть твої випускники, щоб вклонитися вчителям за мудру науку життя. Адже все, що вросло у дитячі серця – і високі тополі, і широколистий клен, і стрункі сосни довкола школи, і останній дзвоник, і лагідна материнська посмішка вчителя – приходять у сни твоїм учням. Тож ідуть вони до школи – на побачення з неповторним дитинством, з друзями, учителями.
Сьогодні в школі навчається лише 23 учні, з них 11 – першокласники. З ними працює творчий колектив учителів. Дбайливим господарем й організатором є директор школи Оксана Олексіївна Косовиць, котра очолює цей колектив від 2010 року; їй допомагають Ліна Михайлівна Розумна та Любов Григорівна Кунцьо.
У школі, за рахунок Владислава Михайловича Бойчаса, голови районної ради, було проведено капітальний ремонт навчальних кабінетів, придбано сучасне технічне обладнання, наочні посібники.
ФОТО 33766 На фото : Оволодіння комп»ютерною технікою .
Фото№3747 На фото: Старанність у роботі .
Фото № 3760 На фото: Перші успіхи.
Сьогодні в селі гостро постало питання будівництва нової школи і дитячого садка. Виконком сільської ради наполегливо працює у цьому напрямку. В 2013 році буде введено в дію нове приміщення дитячого садка на 60–80 місць, заплановано також спорудження нової школи за рахунок інвестора. В селі завдяки виконанню програми будівництва соціального життя зросла кількість дітей, а тому школі – БУТИ!
ФОТО СФОТОГРАФ. На фото: дитячий садочок 2012 рік
