книга
Нові віяння 1914 року
Початок ХХ століття був тривожним. Це спричинювалося насамперед економічною кризою 1900–1903 років. Зупинялися заводи, наростало невдоволення робітників. Селяни не могли збути вирощену продукцію, бо безробітні не мали змоги її купити. В таких умовах дедалі більше наростав національно - визвольний та політичний рух. В Україні засновуються перші політичні партії, які в своїх програмах ставлять питання про незалежність України. З’являються статті «Чи є ще панщина?», «41 рік», «Дядько Дмитро», які пробуджують свідомість людей до боротьби за своє визволення від соціального та національного поневолення.
Війна Росії з Японією вимагала поповнення війська і відбувалося воно здебільшого за рахунок селянства. Невдоволення війною призвело до загострення суспільних суперечностей, а розстріл у Санкт-Петербурзі мирної демонстрації робітників 9 січня 1905 року започаткував революційні події, які охопили всю Російську імперію.
Бурхлива революційна хвиля з далекої півночі докотилася і до Переяславщини. Великого розмаху набув селянський рух у поміщицьких маєтках за підвищення заробітньої плати, за повернення громадських пасовищ і лісів. Дедалі частіше відбуваються сутички з поліцією та військовими.
Так, полтавський губернатор доповідав міністру внутрішніх справ:
«У Переяславському повіті 9 червня 1905 року селяни кількістю 30 чоловік прийшли в село Мартусівку із сусідніх, містечка Воронькова і села Глибоке, з»явилися в економії поміщика Трепова і звернулися до робітників з вимогою припинити роботи і йти з ними в інші економії, шляхом страйку добиватися підвищення заробітної плати. Робітники і службовці, як в економії, так і на пивному заводі, згодилися страйкувати і разом з селянами відправились в іншу економію поручика Д.О. Каменського, а звідти на хутір Глибока Долина Бориспільської волості, в економію поміщика Батальна, знімаючи робітників з роботи в кожній економії»( Революционные события 1905- 1907гг. на Полтавщине. Документы и материалы.- Харьков- 1957- С7).
Царський уряд змушений був піти на поступки народу, і 17 жовтня 1905 року вийшов Маніфест з обіцянками демократичних свобод, яким «дарувалися» Державна дума – законодавчий орган, свобода слова, зібрань. Але все це було зроблено, щоб заспокоїти народ, відвернути його від рішучих протестів. Революція завершилась 3 червня 1907 року новим царським указом про розпуск Державної думи. Були заборонені політичні партії, газети, що виходили українською мовою, почалися жорстокі розправи над учасниками революційного руху.
Однак Петро Столипін (керівник царського уряду) розумів, що необхідно здійснити певні реформи, щоб не допустити нових виступів народу. З цією метою було запроваджено низку нововведень: скасування общини на селі, новий переділ земель для створення відрубів та хуторів. Уряд стимулював переселення селян на Далекий Схід, на так званий Зелений клин. Можливість вийти з общини активізувала суспільні рухи. Чимало колишніх селян, які працювали в містах, стали провідниками різних суспільних ідей – революційних, національно-визвольних.
Маївка
Яскравим прикладом цього є маївка, проведена у Процеві 1 травня 1914 року в урочищі «Маслів Ріг», під лісом. Про цю подію залишив спогади її учасник М. Калиновський. Подаємо текст спогадів без змін, з деякими орфографічними і пунктуаційними правками.
«Це було в 1914 році. В кінці квітня Прокіп Степанович Аїстов, слюсар заводу «Арсенал», одержав від комітету РСДРП(б) завдання – організувати і провести масовку робітників.
П.С. Аїстов покликав мене і інших робітників для поради: де і як краще влаштувати цю справу. Напередодні у мене побували гості із сіл: Бортнич – Максим Музика, Вишеньок – Свирид Кононенко, з Процева – Катерина Свищ та інші. Все це були молоді люди. Вони просили приїхати до них і провести масовку спільно з сільською молоддю. Про це і повідомив товаришам. Вирішили провести масовку у процівському лісі, в урочищі «Маслів Ріг». Це була дуже красива місцевість, і головне, що цей мальовничий куточок був закритий від людського ока. Адже царські жандарми пильно стежили тоді за поведінкою робітників».
( ФОТО №9426 На фото: учасники першої маївки в Процеві : Н.В. Жовтяк, В.І. Лизун, К.Н. Васюк, М.Л. Кузьмик, С.М. Іваненко, М.К. Фарбун
24 квітня я одержав відпустку на сім днів по «хворості». 27, 28 квітня я вже побував у Бортничах, Вишеньках і Процеві. З місцевими товаришами оглянув місце майбутньої масовки. Підібрали і виділили людей для зв’язку і пікетів. Все уважно продумали і передбачили. Ввечері, перед 1 травнем, арсенальці – робітники обмундирувальної майстерні, депо мототрамваю, фанерного, шпалопросочувального і лісопильного заводів – почали прибувати до Процева. Хто приїхав пароплавом Київ-Черкаси, а хто на човнах, а хто і прямо пішки через луг. Місцева молодь прибулих розподілила по спеціально підібраних квартирах. Ніч пройшла спокійно. Вдень провідники провели всіх до місця збору. Всього зібралося 120 чоловік. Тут було багато наших знайомих: Максим Музика, Катерина Свищ, Олекса Федько, Петро Кияшко та інші робітники і селяни з ближніх сіл – Бортнич, Вишеньок, Процева, Салькова. Збори відкрив робітник «Арсеналу» Петро Іванов. Він розповів про розвиток революційного руху, про зростання авторитету партії більшовиків у масах трудящих.
– У країні, - говорив тов. Іванов, - назрівають події, які покінчать з самодержавством і капіталізмом. Він закликав до активної виховної більшовицької роботи серед робітників, селян і солдатів. Після нього з газетою в руках на сосновий пень, який служив нам за трибуну, стала Катерина Свищ, молода сільська вчителька. Округле лице, вузькуваті очі , чиста українська мова, красивий і дзвінкий голос привертали до себе увагу.
– Дорогі товариші! – вигукнула вона. – Тут багато зібралось сільської бідноти. Я хочу прочитати одну статтю. І вона спокійно, не поспішаючи, розвернула газету «Путь правды». Ця стаття називається «Трудовое крестьянство и торговля землёй». Читаючи, вона зупинялася і пояснювала зміст прочитаного. Стаття справила на слухачів сильне враження. Закінчивши розбір статті, Катерина Свищ сказала, що її написав В.І. Ленін, який є засновником і керівником партії більшовиків.
Оратору давали багато запитань, на які вона давала вичерпні відповіді. Селяни, учасники маївки, гаряче подякували своїм братам - робітникам за цікаві збори. На прощання міцно тиснули один одному руки, цілувались і бажали швидкої перемоги і нової радісної зустрічі». Таким чином сільські жителі залучалися до участі в політичному житті.
Читаючи ці рядки, ти шановний читачу, зустрів прізвище Калиновський. Яким чином його ім»я пов»язане з Процевом?
Ось що нам розповіла Бойчас Софія Пилипівна :
- Я була малою, але допитливою. Весь час було прислухаюсь до розповіді старших. До нашої хати часто сходилися дядьки: мого батька рідний брат Кияшко Петро Іванович та сусід Прищенко Олексій Андрійович. Якщо вони говорили тихо - значить на політичні теми, щоб ніхто не чув. Дядько Петро був заможним чоловіком і на всі руки майстром. Одружився в 1913 році, побудували йому хату і став він господарювати. Був у нього свій млин, прособійка, сікарня, одним словом, до нього сходилося багато люду. Окрім того, мав ще й пасіку, був і добрим мисливцем. Ось саме на полюванні і познайомився він з Калиновським. До революції він і переховувався у мого дядька Петра.
(ФОТО № 2869 На фото : М. Калиновський (зліва у другому ряду, Кияшко Петро Іванович ( зліва у першому ряду)) серед процівчан
Якось Калиновський запитав дядька:
- А чого в тебе гній пропадає, кури розгрібають?
- Так, а що мені з ним робити?
Тоді Калиновський привіз маленьку книжечку, в якій описувалося про те, як треба господарювати, як удобрювати землю. Набравшись науки - дядько Петро став вивозити перегній на город та поле, що було за селом. Побачивши це, його батько, а мій дідусь, став кричати на нього, що мовляв заведеться всяка нечисть у землі. Дядько тільки посміхнувся і сказав: «Побачимо». Коли настав час збирати врожай, то на дядькову картоплю сходилися дивитися усі. З 10 соток він зібрав врожаю набагато більше, ніж його батько з 20.
ПЕРЕСЕЛЕНЦІ
У пошуках кращої долі селяни цілими родинами переселяються на Херсонщину, до Сибіру. Так, із Процева у 1926 році виїхали на Херсонщину родина Кудрі Івана Даниловича (майбутнього Героя Радянського Союзу), сім’я Кияшка Павла з Лебедівки, Карпенка Макара Федоровича, батьки Фарбуна Степана Семеновича, Лизуна Филимона, Опрощенка Трохима, Розумного Кузьми, Шокуна Левка і багато інших. У пошуках нової землі відправився також процівець Карпенко Федір Павлович, який мав дев’ятеро дітей. Найменшій, Одарці, виповнилось тоді 12 років. Знайшов він таку землю на Херсонщині, в Чаплинському районі, с. Шевченкове. Довго придивлявся, потім повернувся додому і взяв з собою п’ятеро дітей (Павла, Каленика, Макара, Настю, Одарку) з їхніми сім’ями. Вирушили в далеку дорогу за омріяним щастям.
( ФОТО№1616 На фото : Карпенко Федір Павлович у колі родини на Херсонщині
Там їм місцева влада виділила шмат степової землі – бери й господарюй. Самі будували мазанки, покривали їх очеретом, працювали не покладаючи рук. Та не всі змогли призвичаїтись до чужого краю, рідна земля не переставала снитися і манила назад, додому.
Родина Карпенка Макара Федоровича поверталася на Херсонщину тричі: у 1926, 1928, 1934 роках.
ФОТО №2955. На фото: Гірко на чужині. Карпенко М.Ф. з дітьми
Спробувавши гіркого хліба, маючи на руках уже трьох діток, сім’я пароплавом добралася до Стайок (пристані).
- А там, - як згадує Марія Макарівна Карпенко (дочка), - батько, Макар Федорович, віднайшов човен і навесні, коли свої води розлив Дніпро, прибули до Салькова.
- Я ніколи не забуду, - продовжує Марія Макарівна, - запаху рідної землі. Вона пахне так, як мамина подушка. Здавалося, що все віталося зі мною. А птахи? Як вони співають? Де ділася і втома, вмить відновилися сили. Цього разу я була вже впевнена - від Процева вже нікуди не поїду.
Повернулася до рідного краю і родина Фарбунів.
(ФОТО № 2959 На фото: Проводи в армію Карпенка Івана Макаровича
Батьки знову написали заяву про вступ до колгоспу. Завзято працював ковалем Макар Федорович, мав золоті руки. Майже за півтора року роботи в колгоспі завоював великий авторитет. Тож як кращого майстра - коваля його послали в 1940 році на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства. І це ж треба такому трапитись, саме тут він зустрів свого земляка з Процева, переселенця (жили поруч на Херсонщині) – Івана Даниловича Кудрю.
