книга

ЛЮДИ ЦІЛИННОГО ГАРТУ

У післявоєнний період Комуністична партія Радянського Союзу, з метою збільшення кількості продовольчого зерна, вирішила освоїти цілинні землі Казахстану та Алтайського краю. Оскільки людські ресурси та техніку можна використати було лише з європейської частини Радянського Союзу, то саме на Україну припала роль організатора цієї всенародної акції. З України більше 100 тисяч механізаторів, агрономів та інших спеціалістів було відправлено на освоєння цілинних земель. Разом з людьми - понад 80 тисяч різноманітної сільськогосподарської техніки.

Освоювали цілину і наші земляки.

ФОТО №3430 САГАЙДА МИХАЙЛО КУЗЬМОВИЧ

На все життя запам’ятався Михайлу Сагайді вечір 18 березня 1954 року, коли Київщина проводжала перший поїзд з добровольцями на освоєння цілинних земель Казахстану. Двадцятирічний юнак із Софіївки, вихований комсомолом у патріотичному дусі, беручи за приклад подвиги фронтовиків, одним із перших відгукнувся на поклик комсомолу і одержавши комсомольську путівку, вирушив у ті краї .

- Не плачте, мамо,- як казали колись процівські хлопці, від»їжджаючи на фронт,- ми повернемося з перемогою,- запевняв тоді і Михайло рідну неньку, прощаючись з нею на Київському вокзалі. А повернувся він додому лише через два роки. За цей час Михайло в Узункульському районі Кустанайської області на тракторі ДТ-54 виорав цілинних земель площею 15300 гектарів, виконував інші роботи.

Саме там, за незвичайних умов, де доводилося нерідко працювати не тільки вдень, а й вночі, Михайло одержав незабутній трудовий гарт, витримав екзамен на зрілість і мужність. У сім»ї Михайла Кузьмовича до цього часу зберігається путівка райкому комсомолу, що нагадує дітям про його молодість, про незабутню пору, яка на все життя залишає незгладимий слід у житті кожної людини. Отримавши життєвий досвід, Михайло все своє життя віддав професії сільського механізатора, з гордістю носив найдорожче на землі звання - звання хлібороба.

Починаючи з 1951 року сімнадцятирічним юнаком працював прицепщиком, більше 40 років був незамінимим механізатором на процівських полях. Любив Михайло Кузьмович всі сільськогосподарські роботи, та найбільше полюбляв вирощення кукурудзи. Кожного року він мав не менше 330 виходів на роботу.

( ФОТО №9528 « На площі 350 гектарів скосили кукурудзу ланковий Михайло кузьмовичСагайда та помічник Іван Григорович Розумний»

Будучи наставником, він виховав не одне покоління молодих механізаторів. Його майстерність і новаторство було, у свій час, відоме далеко за межами Бориспільського району. Досвід і практичні знання хлібороба Михайла Сагайди не вимагали з боку адміністрації господарства технологічної опіки. Власне його талант хлібороба від Бога.

Таких людей, як Михайло Кузьмович Сагайда, завжди цінували жителі Процева.

За самовіддану працю М.К.Сагайда був відзначений медаллю «За трудову доблесть», нагороджений численними грамотами місцевих та районних органів влади, грошовими преміями.

ТЮТЮН МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ

ФОТО №9471 Народився Михайло Федорович у 1938 році. Його дитинство пройшло так, як і багатьох дітей сиріт, що залишились без батьківського піклування. На руках у матері Анастасії Саківни залишилося троє неповнолітніх дітей: Марія - 1935року, Іван – 1937 і він, Михайло. Батько, Федір Назарович - загинув у роки війни. Голод, холод, боротьба за виживання – ось що запам»яталося найбільше Михайлу. Дитинство було босоноге, гірке, як полин. Хлопцю ішов 7 рік , як він захворів на малярію. На все життя запам»ятав малий Михайлик, як він, забравшись на возика, лежав проти сонця, яке пекло до безтями, а його підкидало, трусило так, що думав - ніколи не нагріється. Якось прийшла до матері сусідка Герус Марфа Яківна, подивилася на хлопця та й каже: «Не жилець твій хлопець, Насте». Дістала мати пігулки від марярії, заставила випити, а вони ж такі гіркі.

От би поїсти хоч трішечки, - подумав хлопець. Аж ось повернулася тітка Марфа і принесла глечик ряжанки. Той ковток ряжанки ніби сцілив мене, додав мені якихось сил, - говорить Михайло, - я вдячний їй за моє врятоване життя.

Михайло бачив, як часто плаче мама, але допомогти в біді не міг. У важку хвилину нашого життя приходив на допомогу нам дядько – Тютюн Никон Федорович( батьків брат),- продовжує Михайло Федорович. Ми його звали батьком. Коли вже зовсім не сила було терпіти, так голод допікав, то бігли в комуну, в Ленінку , до дядька Никона. Не дивлячись на те, що в нього було 5 дітей, нас ніколи не відкидав, ми жили, бувало, й по тижнях. Правда й ми не ледарювали, що тільки могли допомагали. Марія, сестра моя, допомагала тітці Прісьці по господарству, а ми з братом Іваном пасли худобу, птицю. Тітка ніколи нас на випровадить додому, не давши картоплі в клуночок чи хлібину.

ФОТО № 8371 На фото: Никон Федорович Тютюн з родиною

« У вісім років пішов я до школи. Закінчив сім класів Процівської школи та й зразу ж пішов працювали у колгосп. А коли молодь стала їздити на роботу в Київ, пішов працювати на будівництво. Звідди пішов і в армію.

ФОТО №3424 На фото: Проводи в армію. Тютюн М.Ф. серед родини».

Служив на Чукотці два роки, не легко було. Вже на службі зрозумів, що треба іти вчитися. Додому повернувся в 1959 році, але мрію про навчання на деякий час прийшлося відкласти, бо треба було допомагати родині. Пішов працювати на будівництво в Бориспіль, та все мріяв сісти за кермо трактора, машини. І все - таки мрія перемогла. Пішов вчитися в училище на механізатора широкого профілю.

Саме тут визріла у хлопця думка: « От попрацювати б на цілинних землях». І вирішили всією групою написати листа до Хрущова М.С.

- Дізнавшись про нашого листа , дирекція училища не була зразу в захваті, але потім з порозумінням віднеслася до нашого бажання. Відповідь не забарилася. І поїхали ми всією групою на цілину, в Цілиноградську область. Землі в радгоспі «Рассвет» було 20 тисяч гектарів. Прав, звичайно, у нас ще не було. Всіх призначили помічниками трактористів. Помічником комбайнера став і я. Навіки закохався я у безкрає поле, коли ведеш свій комбайн по цьому пшеничному морі, поглядаєш, як золоте зерно сиплеться в кузов машини - дух захоплює. Добре попрацювали. Наш екіпаж був нагороджений Почесною грамотою. За свою роботу отримав п»ять тонн зерна, але як ти його привезеш? Тоді видали нам зарплатою по 5 коп. за кілограм зерна. На той час це були великі гроші. Купив я за них мотоцикл « Ковровець» - радості не було меж. З тих пір не уявляв себе без поля».

Жодні жнива в радгоспі »Жданівському» та «Комунар» не проходили без Тютюна Михайла Федоровича. А тут і син Анатолій став підростати. Пішов по батькових слідах. Змалечку брав з собою хлопця Михайло Федорович поле. Спочатку був у нього підручним, а згодом і сам сів за кермо комбайна.

За високі досягнення в роботі був нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора» ( Указ Президії Верховної Ради СРСР від 15.12.1972 року, №750264). А вже в 1975 році був нагороджений орденом «Жовтневої революції» ( Указ Президії Верховної Ради СРСР від 14.02.01975 року, №77382).

ФОТО №3416На фото: Нагороди Михайла Федоровича.

Неодноразово Тютюн М.Ф. був переможцем жнив в районі та області, за що отримав першим в районі автомобіль «Волга».

Сьогодні Михайло Федорович на відпочинку. Здавалося б «наробився» - аж ні, не всидіти дома. Шукає собі роботу, а більше допомагає вже сину Анатолію. Знання і досвід Михайла Федоровича – у поміч всій громаді.

Романтика процівців.

Романтика захоплювала молодь завжди. За комсомольськими путівками та власним бажанням поїхали в 1954 році молоді хлопці Ткаченко Михайло Карпович, Чабан Іван Семенович, Лизун Петро Єлисейович, Косовець Олексій Савович у Кустанайський край освоювати цілинні землі і затримались там не на один рік.

( ФОТО №51 Ткаченко Михайло Карпович з друзями на Цілині

ФОТО №50 НА фото: На мотоциклі : Косовиць Олексій Савович та Лизун Петро Єлисейович на цілинних просторах.

Все своє життя хлопці любили співати пісню « Едут новосёлы», бо то була частинка їхньої молодості.

«….. Ой, ты, зима морозная , ноченька яснозвёздная, скоро ли я увижу свою любимую в родном краю…»

ФОТО № 3418 Іван Семенович Чабан з дружиною Євдокією Василівною»

Свою вже милу, але в іншому краї, зустрів Ткаченко Михайло Степанович. Припав до душі йому Кустанайський край. Там і дітками обзавівся і лише через 15 років приїхав погостювати до Процева. Ось як написала його сестра Кияшко Софія Степанівна:

Через 15 літ мій брат приїхав Із далекої путі,

Увійшов в батьківську хату з орденами на груді.

Обняла, поцілувала, плачу і сміюся,

І сказала я йому : «Мій, братику, тобою я горджуся!»

(ФОТО №52 НА фото: Ткаченко Михайло Степанович з дружиною.

Так потужна агітаційна машина комсомолу мобілізувала на підняття цілинних земель Казахстану і Алтаю сотні тисяч дітей війни, які наслідуючи героїку своїх батьків, перетворили безкрайні простори диких степів у родючі хлібні ниви.

Бориспільська районна рада