книга

До книги Румянцевський опис

У другій половині XVIII століття в Російській імперії і на території Гетьманщини послюється процес зубожіння населення. За даними 1771 року, тільки у Переяславському повіті налічувалося 3768 зe, зубожілих дворів. Тим часом зростає концентрація землі, робочої сили, торгово-промислових підприємств у руках козацької старшини, церковників , монастирів . З 60-х років XVIII століття царський уряд розпочав в Україні обережну, продуману і тривалу підготовку до знищення козацьких привілеїв, ліквідації Гетьманщини і зрівняння у безправ’ї українських і російських кріпаків.

10 листопада 1764 року Катерина ІІ своїм указом змінила форму верховного управління в Малоросії. Вона скасувала гетьманське правління, натомість запровадила Малоросійську колегію і посаду генерал-губернатора Малоросії в особі графа Рум’янцева. Під його керівництвом був проведений опис усіх верств населення, так званий Рум’янцевський опис Малоросії. Він передбачав детальне і всебічне вивчення географічних умов місцевості, рівня розвитку ремесел, промислів, торгівлі, економічної ситуації, демографічного стану, побуту і звичаїв народу Малоросії.

« Румянцевская опись представляет подробную перепись населения Малороссии (1767–1769 гг.). До этого были ревизии населения, но в таком широком масштабе, как Румянцевская, не была произведена до сих пор и захватывает все слои тогдашней Украины и сообщает разнообразные и подробные свединия». (Федоренко П.К. Труды Полтавской учебной архивной комиссии. – Вып. 12. – Полтава, 1915).

Царський уряд розробив інструкцію щодо опису в усіх десяти адміністративних одиницях Гетьманщини. Опис містив: подвірні реєстри оподаткованого населення із зазначенням статі, віку, працездатності, розміру податків. Були обліковані міста і містечка, села , хутори, ремісничі цехи , а також рангові, поміщицькі маєтності і церковні володіння, козацькі та селянські двори, бездвірні хати із зазначенням кількості ріллі, сіножатей, пасовиськ, лісів, млинів , винокурень, пасік, шинків, худоби. У Генеральному описі наведено відомості про 3,5 тисячі населених пунктів Малоросії. Важливе місце належить документам про підтвердження права на володіння землею, маєтностями та іншим майном (універсали , купчі – записи на землю, сіножаті, заповіти, дарчі записи про передачу майна, обмін ґрунтів тощо). Були складені списки козацької старшини, а до них додано копії гетьманських універсалів, розпоряджень Генеральної військової канцелярії, рішенm Генерального військового суду, царських грамот.

За таємною інструкцією, скарги населення на погіршення життєвих умов П.О. Румянцев мав пояснювати відсталістю «малоросійських звичаїв», жадібністю козацької старшини та неточністю ревізьких книг.

Перепис, як свідчить історик О.М. Лазаревський, відбувався таким чином: у кожному поселенні виганяли народ із помешкань на вулиці, не милуючи нікого, навіть немовлят, шикували їх шеренгами і тримали так за будь-якої погоди в очікуванні приходу комісіонерів. Вони робили переклик людей, ставили на грудях знак кожному крейдою і вугіллям, щоб з іншими не змішалися… Тварини теж були переглянуті і переписані.

Після перепису людей і тварин бралися і за поміщиків-володільців. Від них вимагали документів на володіння маєтками і землями.

Село Проців належало До Бориспільської сотні, а Сальків і Софіївка – до Вороньківської сотні Переяславського полку. Населення сотні складалося з п’яти соціальних груп: великі землевласники; козаки виборні (козаки, які несли службу зі своїм конем, обмундируванням та зброєю); козаки-підпомічники (допомагали у спорядженні козака виборного); посполиті (селяни-господарі); підсусідки (селяни, які не мали власного господарства).

До першої групи належали особи з військової старшини – хорунжі, сотники, судді, підсудії, отамани, возні. У Воронькові це були: Сулими, Берли, Руслановичі, Волевичі, Варфоломенєві, Ковельські – всі члени одного родинного гнізда, заснованого на володінні двох родів – Сулими і Берли.

З родового акта володінь Генерального хорунжого І.Ф. Сулими, датованого 6 червня 1756 року, бачимо, що « Вороньківському сотнику Матвію Сулимі належали : в м. Воронькові двір старий з будівлею, сад, гай дубовий, левада, винокурня, три підсусідки, пустий плац і одна нива. У с. Глибокому: двір з шістьма хатами, в с. Кальному – 27 дворів із 44 хатами, хутір Гусинці з 15 хатами; в с. Старе – 34 двори з 57 хатами, в с. Старосілля – 3 двори, 3 хати; у с. Лісняках бездвірних хат 8» (Федоренко П.К. Труды Полтавской учебной архивной комиссии. – Вып. 12. – Полтава, 1915.– С. 99).

Усі ці відомості належать до Рум’янцевського опису, але згодом, у 1795 році, сини Матвія Сулими – Іван та Олександр – мали в Кальному 163 хати, в Гусинцях – 68, Воронькові – 114, Глибокому – 15, Скопці – 3, Старосіллі – 22 і Салькові – 7 хат.

На землях сіяли здебільшого жито, а також висівали гречку, ячмінь , пшеницю, овес, просо, коноплі, горох, льон. Усіх нив, за Рум’янцевським описом зареєстрованих у м. Воронькові, було 845. Із них у 650 випадках одному дню відповідає півчверті жита, двом дням – чверть. Тобто за два дні можна було впорати одну чверть жита.

У Рум’янцевському описі натрапляємо на запис про спільний луг, яким користувалися козаки, посполиті та різночинці м. Воронькова, сіл Глибокого, Рогозова, Салькова, Софіївки.

Зібраний матеріал за Рум’янцевським переписом передавався до Російської академії наук для зведення та підготовки до друку .

Бориспільська районна рада