книга
ЛІКАРНЯ
У славнозвісному словнику відомого російського вченого ХІХ століття В. Даля сказано, що подвиг – це «відважний вчинок, справа або важливе діяння». Приблизно таке саме визначення дають й інші тлумачні словники. Можна хіба тільки додати, що будь-який подвиг саме тому і є подвигом, що спрямований людям на добро.
Є подвиги героїчні, а є й непомітні, які творяться людьми в повсякденному житті. Саме такі звичні, щоденні подвиги в ім’я людини і творять наші односельці.
Кожна людина тягнеться до теплого слова підтримки, розради, особливо, коли занедужає. Першим благанням звертається до Бога: «Господи, допоможи!». І майже в кожному селі в усі часи були люди, які, завдячуючи молитві, чистій своїй душі і добрим рукам, творили чудо зцілення. Цих людей у народі називали знахарями.
Жила у Процеві бабця Олена (мати Катерини Федорівни Джими), яка й передала свій дар дочці. Кажуть, цей дар передається не кожному, а тільки чесній і порядній людині. Такою для всіх нас є наша баба Катя, як її любовно називають, – Катерина Федорівна Джима. Хай ніколи не переведуться такі люди на землі нашій, як баба Катя.
ФОТО № 1975 На фото: Джима Катерина Федорівна - наша баба Катя.
Ніби все було добре, ніщо не віщувало біди, і раптом удар – і ти падаєш від страшного болю. Тут нам прийде на допомогу Варвара Дмитрівна Сьомочкіна. Десь у далеких 80-х роках прибула вона до нас зі своєю родиною. Фаховий лікар, та ще й знавець людських душ. Скільки людей вона поставила на ноги! До неї приїздять за допомогою звідусіль. Бо немає більшого щастя, як відчувати себе здоровим, і саме вона, Варвара Дмитрівна, дарує його щоденно, творячи невидимий подвиг.
.ФОТО №3370 На фото:Варвара Дмитрівна Сьомочкіна.
Родину Івана та Тамари Ковтуненків знають усі на селі. Вони прибули з Чорнобиля в той страшний для країни рік – 1986. Тамара Василівна медсестра, закінчила ще й курси масажу і 25 років працювала масажисткою. Її добрі, натруджені руки допомогли не лише мешканцям нашого села. Це вона вміло і бережно працює з немовлятами, це вона, як швидка допомога, біжить до кожного, хто її потребує: кому укол зробить, а кому й крапельницю поставить, а кого в лікарню відправить. Не було жодного випадку, щоб вона комусь відмовила. Таке служіння людям високо цінують жителі Процева.
Фото № 3372 На фото: Тамара Василівна Ковтуненко.
Оглянемо ретроспективно, яким було медичне обслуговування в нашому селі.
Як пригадують старожили, коли люди хворіли, то хто мав можливість, везли недужого до Воронькова, Києва, Борисполя. Та щоб вилікувати людину, потрібні були чималі гроші, яких завжди бракувало в селян.
З утвердженням радянської влади по великих селах з’являються лікарні, зокрема у Воронькові та Вишеньках.
На місці теперешнього фельдшерсько-акушерського пункту (ФАП), де зводиться дитячий садок, у далекі тридцяті роки стояла невеличка хатина, яка правила за медичний заклад. Постійного фельдшера не було, частково приїздили люди з району. Нам не вдалося віднайти інформацію про роботу медичного закладу в 30-х роках, немає і свідчень старожилів з цього питання. Тому надаємо для ознайомлення матеріал стосовно розвитку медичного обслуговування на селі від 1945 року.
Із розповіді Олексія Феодосійовича Вовка
- Довгий час у нашому Процеві працював фельдшером І.М. Собель. Одного разу, в 1941 році, він вийняв із руки Івана Федоровича Тименка осколка, та зробив це так, щоб не дізналися німці.
Під час відступу фашистів, у 1943 році, приміщення ФАП згоріло, але вціліла церковна сторожка (на тому місці тепер клуб), де поселилася сім’я колгоспниці Кияшко. І вже в лютому на виконкомі слухається питання про виділення приміщення для медпункту. Рішенням виконкому зобов’язують голову сільради Т.Г. Шульгу відшукати помешкання для родини Кияшко, а те приміщення, яке вона займала, відремонтувати і закріпити за ФАП. Ця маленька кімната, де можна було вмістити один стіл і два стільці, слугувала людям медпунктом аж до 1950 року.
Кажуть, що життя схоже на зорі, які спалахують і гаснуть, але тільки деякі можуть освітлювати дорогу іншим. Саме таким яскравим, сповненим великої любові до людей, було короткочасне життя цієї світлої людини – фельдшера Івана Михайловича Горбача. Є багато різних лікарів, а от лікарів від Бога, які зцілюють не лише тіло, а й душу, обмаль.
У 1946 році молодий вродливий юнак, фельдшер родом із Вишеньок, прибув до Процева й очолив ФАП. Квартирував у Салькові, хоча згодом кожна сім’я вважала б за честь поселити його в своїй оселі.
ФОТО №12 На фото: Галина Миколаївна Фарбун, Іван Михайлович Горбач, Фарбун Галина Степанівна.
Відомо, що діти бояться лікарів, особливо уколів. Але, як згадують В. Зюзюн, О. Вовк, О. Рожко, діти на перерві бігли до Івана Михайловича, торкалися його білого халата, його лагідної батьківської руки. А коли фельдшер робив уколи, то ніхто не плакав, бо не відчував болю.
А з якою теплотою згадують його жінки, котрі завдяки його добрим, вмілим рукам і чуйному серцю, не відчували страху перед важкими і солодкими муками народження дитини. За роки роботи І.М. Горбача в Процеві жодна породілля не народжувала дитини поза межами свого дому.
Івана Михайловича не потрібно було запрошувати до хворого повторно, він приходив сам, під дощем, бездоріжжям, під колючим вітром і в хурделицю. І ніколи не скаржився на цю важку ношу. Це за його фельдшерування було зведено нове приміщення медпункту, це він діставав, правдами і неправдами, дефіцитні ліки в районі і Києві, це він збирав лікарські трави і готував ліки для своїх пацієнтів. Іван Михайлович бачив, як тяжко працюють селяни, і намагався їм допомогти.
- Одного разу, – пригадує Ніна Костянтинівна Мись, – у мого батька К.К. Коломієць заболіла рука і він звернувся до лікаря. Вислухав Іван Михайлович, а потім так спокійненько говорить : «Я вилікую вашу руку і припишу прості ліки». Батько було кинувся шукати гроші в кишені, та він лагідно взяв його руку і сказав слова, які батько запам’ятав на все життя і передав нам, дітям: «Костянтин Костянтинович, для цих ліків гроші не потрібні, ми дамо руці відпочити, бо ви ж сокири з руки не випускаєте», – і, помасажувавши руку, порадив потримати її на підвісі хоча б три дні.
Разом зі своєю дружиною Галиною Павлівною побудував Іван Михайлович хатину в Софіїці, а згодом защебетала в ній і донечка Ганнуся. Тільки б жити і творити добро людям. Здавалося, ніщо не віщувало біди… Хоча в дитинстві він отримав травму голови від удару копитом коня.
Прийшов, як зазвичай, з роботи, навів будильник, щоби перепочити перед відвідуванням наступного хворого… І раптом звістка, як блискавка, облетіла все село: «Івана Михайловича не стало…». Пішов з життя тихо, скромно, як і жив. Рано погасла його яскрава зоря. Всього сім років працював фельдшером у Процеві, та світлі спомини про нього живуть і сьогодні у вдячній пам’яті односельців.
Робота медичного закладу в полі зору.
Виконком сільради намагався тримати роботу медичного закладу під контролем. Про це свідчать матеріали протоколів сесій і засідань виконкомів ради. Так, 22 жовтня 1954 року гостро стояло питання забезпечення населення медикаментами. Роботу завідувача ФАП фельдшера Івана Григоровича Григоренка критикує голова сільвиконкому тов. Чайчевський: за відсутність ліків першої необхідності, пеніциліну, за те, що бракує перев’язувальних матеріалів, немає шаф для медикаментів, не забезпечено ФАП паливом. А сам Григоренко звітує про те, що прочитав мешканцям села 40 лекцій і провів бесіди на теми інфекційних захворювань і гігієни.
Важко було місцевій владі наводити лад у медичній сфері, постійно не вистачало фахівців і медикаментів. 15 квітня 1955 року на виконкомі Процівської сільської ради слухається питання про спорудження криниці біля медпункту. Голова сільської ради Буцула М. порушує питання про забезпечення села медперсоналом (подаємо без змін) :
- Добитися, щоб в селі Процев був врач або опитний і постійний фельдшер.
- Добитися перед райздравом, щоб раз в неділю виїжджав зубний врач.
Але домогтися цього не вдається. І вже 02.09.1956 року виконком вирішує виселити з приміщення завідувача медпункту на приватну квартиру і зобов’язує голову сільської ради Андрія Васильовича Сича все майно медпункту поставити на баланс сільради.
Виступаючи на засіданні виконкому, завідуючий ФАП т. Артема сказав, що приміщення медпункту набагато краще впорядковане, проведено електричне світло, пофарбовано підлогу, повністю обладнане і вже функціонує кімната для пологів.
Відтоді минає п’ять років і знову сільська рада слухає питання про роботу фельдшерсько-акушерського пункту. Це протокол № 13 засідання виконавчого комітету від 25 січня 1962 року (наводимо без змін):
СЛУХАЛИ : Про роботу ФАП за 1961 рік. Доповідає зав. медпунктом Швець Іван Карпович, який сказав, що медпункт кадрами не забезпечений. Немає акушерки, немає санітарки, колгоспи погано відносяться у наданні допомоги медпункту, зокрема у завезенні топлива, а саме колгосп ім. Жданова, який не довіз ні дров, ні торфу. Нам мало відпускають грошей по бюджету на медикаменти, всього – 120 крб. Колгоспи на роддом не відпускають нічого. Сільська рада також мало виділяє грошей із самообкладу для ремонту медпункту, де потрібно відремонтувати огорожу і печі.
За 1961 рік амбулаторно пролікувалися 4600 чоловік і відвідав на дому 637 чол.
ВИСТУПИЛИ: Кобецький Л.М., який сказав, що фельдшер Швець І.К. працює погано, бездушний чоловік, відноситься до хворих погано, сам вічно запізнюється на роботу, на визови ходить від схочу, кидає роботу на 5–6 днів, отримуючи при цьому зарплату. Відносно санітарки, то я працюю протягом 4 місяців головою колгоспу, але до мене ніхто з цього питання не звертався, а це його безпосередня робота, він думає що за ним буде хтось ходити і домовлятися з правлінням. Я вважаю роботу тов. Швеця поганою і вимагаю попередити його, якщо і надалі буде це повторюватись, то треба просити головного лікаря про звільнення його від роботи.
ВИСТУПИЛА: Безсмертна Настя Гнатівна, яка сказала, що особисто зверталася за допомогою до Швеця І.К., але він відмовив, ще й обізвав грязними словами, мовляв, що я не акуратна з ушами і що він мені промивати їх не буде, порадив їхати в Бориспіль, хай там і промивають. Хіба так ставляться лікарі до хворих? Тов. Швеця ніхто в нас у селі не поважає за його грубість, він не надає допомоги, а влаштувався продавцем у медпункті.
ВИСТУПИВ: Безсмертний Михайло Васильович, який підтримав думку виступаючих і навів приклад, що фельдшер погано обслуговує населення і не ходить на виклики додому. Захворіли діти в доярки Кияшко Ніни Юрківни і вона попросила, щоб він прийшов додому, адже у неї двоє близняток, то він не прийшов.
Дітям треба було давати уколи, а тому викликали з другого села фельдшера. Я також приєднуюсь до думки Кобецького і вважаю роботу його незадовільною.
ВИРІШИЛИ:
- Зобов’язати зав. медпунктом Швець І.К. покращити роботу медпункту по обслуговуванню населення Процева, бути відзивчивим, а відносно визовів – нікому не відмовляти, покращити свою поведінку.
- В разі невиконання даних зауважень просити головного лікаря про звільнення гр. Швеця з посади.
Уважно вчитуючись у протоколи засідань виконкомів і сесій рад, не можеш збагнути, чому ж не поліпшилася робота ФАП? І знову виконком у грудні 1962 року слухає питання про роботу пологового будинку і констатує вражаючі факти. Ось про що говорила завідувача пологовим будинком Марія Антонівна Ткаченко: «Приміщення роддому дуже хороше, а працювати роддом не може тому, що немає медикаментів, не забезпечено м’яким інвентарем, не завезено топливо колгоспами, немає санітарки в роддомі через те, що оплата дуже мала.
В обговоренні взяли участь: голова сільської ради – Шкара Іван Миколайович, Шорський Михайло Модестович, Воробей Микола Васильович, Безсмертний Михайло Васильович.
ВИРІШИЛИ:
1. Зобов’язати правління колгоспів забезпечити роддом м’яким інвентарем, щоб роддом працював з 15 липня 1962 року. Для цього виділити кошти правлінню колгоспу ім. Жданова – 200 крб., правлінню колгоспу «Зоря» –100 крб.
2. Зобов’язати правління колгоспів добудувати сарайчик для топлива. Колгоспу ім. Жданова виділити лісоматеріалу 2 м куб., а колгоспу «Зоря» – виділити людей, щоб побудували сарай.
3. Зобов’язати правління колгоспу ім. Жданова завезти торфу – 5 тонн, колгоспу «Зоря» – 3 тонни.
4. Зобов’язати зав. роддомом Ткаченко Марію Антонівну підшукати санітарку в роддом з оплатою в місяць 40 крб.:
Колгосп ім. Жданова виплачує по 25 крб.
Колгосп «Зоря» – по 15 крб.
Аналізуючи ці документи, наочно бачиш, що держава, яка задекларувала безоплатне медичне обслуговування, насправді не виконувала своїх зобов’язань. А весь тягар у медичному забезпеченні сільських мешканців лягав на органи місцевої влади, яка практично не мала коштів.
Та чи не основною проблемою в роботі медпункту була нестабільність через часту зміну завідувачів.
У 1964 році тут знову новий фельдшер – Ніна Яківна Біла. Її виступ на виконкомі від 27 лютого 1964 року – це крик душі:
«В 1964 році було на амбулаторному прийомі 756 чоловік, визовів на дому – 122. Працюю я одна, хоча штатних одиниць – 6, дуже тяжко самій працювати, село розкидане, транспорт колгоспи виділяють, але я не в силі охопити всіх жителів. Профілактичних щеплень дітям до 3 років немає, а діти 1962, 1963 років народження взагалі їх не одержували. Немає погреба, де зберігалися б медикаменти і продукти».
А виступаючі – М.М. Шорський та М.В. Безсмертний – вказали на те, що догляд за тваринами кращий, аніж за людьми, бо в колгоспах працюють зоотехнік і ветлікар.
До 1965 року в Процеві діяли здоровпункт і фельдшерсько-акушерський пункт в одному приміщенні, а це загрожувало закриттям здоровпункту, бо за інструкцією, в одному приміщенні вони перебувати не могли. Тож місцева влада вирішує здоровпункт перенести в садибу Павла Семеновича Безсмертного, оскільки перший відділок міститься далеко від центру, і призначити санітаркою Ольгу Павлівну Іогансон.
Упродовж 60–70-х років медичне обслуговування населення Процева значно не поліпшилося, хоча вже працювали три фахівці – Петро Денисович Кардашевський, Віра Іванівна Лакиза, Любов Михайлівна Кононова.
У звіті завідувача ФАП П.Д. Кардашевського за 1969 рік наводяться захмарні цифри щодо обслуговування населення: «Протягом 10 місяців було прийнято 5100 хворих, обслуговано на дому – 2005 чоловік, патронажних діток вдома обслуговано 520. Проведено 83 бесіди, а також зроблені профілактичні прививки, медогляд інвалідів війни, проводилась робота з допризовниками, проведена диспансеризація доярок, робітників магазинів, учителів. Проводиться перевірка санстану в магазинах, шкільній їдальні… На фермах відсутні аптечки, умивальники, мило, рушники. Село велике і розкидане, а транспорту для доставки хворих у лікарню немає, були випадки, коли привозиш хворих, а апендицит уже лопнув».
Проте й надалі надходять справедливі докори й скарги жителів села на неякісне медичне забезпечення. Як приклад – виступ голови постійної комісії з охорони здоров’я Ніни Костянтинівни Коломієць (Мись):
« …є випадки, коли працівники медицини не з’являються на виклики до хворих, на вихідні всі троє виїжджають з села, а трапиться нещасний випадок, і нема кому надати допомогу. Потрібно встановити чіткий графік роботи закладу та встановити графік чергування постійного працівника. За рік не прочитано жодної лекції в клубі, на виробництві».
З часом будівлю медпункту обклали цеглою, замінили пічне опалення на газове, капітально відремонтували приміщення, побудували сарайчики, закупили медичний інвентар, провели воду, забезпечили заклад меблями. Останнім часом відкрили аптечний кіоск. Тобто створені добрі умови для роботи.
ФОТО №2171 На фото: Старе приміщення ФАП-у.
Але в нас завжди держава проводить експерименти на людях, зокрема, маю на увазі сільську медицину. До 2011 року сільські ФАП-и перебували на балансі сільських рад. Ради могли повніше забезпечити їх фінансуванням. Але тут тобі, як сніг на голову, – рішення передати сільські ФАП- и у відомства районних лікарень, мовляв, буде краще забезпечення. Та чи так сталося ? Цього сказати не можна, бо за 2011 рік район виділив лише 500 гривень для придбання медикаментів, я вже не кажу про якесь медичне приладдя.
ФОТО № 2678 На фото: Орендоване приміщення під ФАП.
Сьогодні роботу ФАП сільська рада тримає на контролі. Вона не передала будинок і медичний інвентар на баланс у район, бо це, на нашу думку, майно жителів села. Оскільки старе приміщення ФАП треба зносити, сільська рада в 2012 році розпочала будівництво ФАП сімейного типу. Це дасть змогу поліпшити медичне обслуговування мешканців села.
На сьогодні завідує ФАП-ом Ольга Михайлівна Литвиненко, беззмінною санітаркою працює Марія Іванівна Тютюн. Працює й аптечний кіоск. Слова щирої подяки від людей надходять на адресу її завідуючої Фартух Ніни Михайлівни.
