книга
КОМУНА "ЛЕНІНІВКА"
Щоб мати уявлення про результативність колективного господарювання, звернемося до тогочасного документа – довідки, складеної за наслідками перевірки з представником РЗУ П. Дицяком. У ній він, зокрема, зазначає:
24 листопада 1924 року артіль "Колос" перейшла на статут комуни і назвали її "Ленінівка". Склад комуни постійно змінювався, про що свідчать такі дані:
1.1.1925 р.: членів комуни – 36, їдців – 68;
1.1.1926 р.: членів комуни – 30, їдців – 53;
1.1.1927 р.: членів – 23, їдців – 49;
1.1.1928 р.: членів – 42, їдців – 79.
СКОТАРСТВО:
1.1.1925 р.: коней – 7, волів – 4, корів – 12, телиць і телят – 10, свиней – 15;
1.1.1926 р.: коней – 4, волів – 4, корів – 6, телиць – 5, свиней – 18;
1.1.1927 р.: коней – 5, волів – 2, корів – 7, телиць і телят – 5, свиней – 26;
1.1.1928 р.: коней – 8, волів – 0, корів – 7, телиць – 7, свиней – 58.
ЗЕМЛЯ:
1.1.1927 р. комуна користувалась площею землі в 85,5 десятин. У 1927 р. для неї відведено ще 82 десятини, таким чином, комуна мала 163 десятини землі. Заведена семипільна сівозміна: пар, озимі, просапні, ярі, конюшина, озимі. Складних машин для обробітку ґрунту в комуні немає.
УРОЖАЙ. У комуні за урожай є відомості лише за два роки – 1924 і 1927. За 1925 і 1926 роки рахівництво не велося як слід, тому встановити динаміку зростання урожайності за всі роки немає змоги.
ФОТО № 8362 На фото: Перше фото в комуні. Перші комунари- перший ряд другий (зліва )- Сюрчевський Степан Микитович
111 ряд ( справа)- Шевченко Тиміш Софронович
111 ряд ( зліва) - Дяченко Антон
ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ БУДІВЛЯМИ. Комуна має два житлові будинки, клуню, два хліви і один свинарник… Комуна росте, але розмістити всіх людей і худобу немає де…
ПОБУТ КОМУНАРІВ. Сім'ї живуть в окремих квартирах, що складаються з однієї кімнати і кухні. Спільної кухні немає. Через те і харчування кожної сім’ї окреме. Продукти видаються на їдця за таким порядком: дорослий робітник одержує борошна житнього на день ¼ фунта, пшеничного – фунт, картоплі – 2 фунти. Харч для підлітків відповідно зменшується на ¼ фунта залежно від літ.
Члени комуни частенько свої норми не споживають. Утворюються деякі лишки. Ці лишки кожна сім’я складає у мішечки у себе в кімнаті. Таким чином, у кожній кімнаті (квартирі) можна побачити п’ять – десять мішків з борошном, які час від часу збуваються на ринках. Характерно, що колективного збуту цих мішків немає, а кожен збуває індивідуально. Такий стан речей негативно впливає на ідеологію комунарів. Розвивається індивідуалістична тенденція. На придбання одежі кожному їдцю видається на рік грошей 5 – 35 карбованців залежно від зросту. Часами виникають сварки через неоднакові здібності чи навіть зацікавленості в роботі. Жінки не сваряться.
Помічається в окремих членів охота до пияцтва. За порушення етики на комунарів накладається відповідна кара – штраф. Увечері жінки кожна собі прядуть. Чоловіки здебільшого займаються в гуртках: читають газети, влаштовують бесіди.
ЩО РЕКОМЕНДУЄМО КОМУНІ:
1. Скласти організаційний план господарства.
2. Поширювати продуктивне скотарство, без чого високі прибутки від господарства не можливі.
3. Звернути увагу на машинізацію та вдосконалення праці комунарів.
4. Завести культурний догляд за скотарством.
5. Налагодити як слід рахівництво.
6. Уникати індивідуального збуту продуктів, що складаються у кімнатах членів комуни, налагодивши натомість колективний збут.
Сьогодні можна по-різному ставитися до такої організації господарювання на селі, як комуна. Звичайно, це неприродно селянинові вести колективне господарство, але ж безвихідь, у першу чергу, а також примус, змушували найбідніші верстви сільського населення долучатися до різних форм господарювання.
Нам вдалося віднайти матеріал про комуну "Ленінівка" в районній газеті "Колективіст", № 81 (393) від 20 жовтня 1933 року.
ТАК БОРОЛИСЬ ЗА БІЛЬШОВИЦЬКИЙ КОЛГОСП
(Н. Тютюн – голова комуни)
ФОТО8348
Комуна імені Леніна розподіляє наслідки господарювання.
Вартість трудодня – 7 кіло хліба, 3 крб. 64 коп. грішми
Чесна праця в колгоспі веде нас до заможного життя
У 1924 році організовано нашу комуну. З перших днів існування комуни було 7 господарств. Перші роки погана була справа в комуні з організацією праці та труддисципліною.
Як наслідок – цвіло ледарство, рвацтво, крадіжки. Комунарське господарство від цього терпіло великі збитки. Та все ж таки ми успішно засіяли 240 га , або 100 відсотків плану.
Надійшла прополка. Ніколи раніше ми не пололи жита, пшениці, ячменю, вівса, а цього року всіх, від малого до старого, кинули в поле на прополку зернових.
Під час збирання врожаю ми в центр уваги поставили боротьбу з утратами. До жаток пристосували зерновловлювачі, колоски загрібали та збирали руками.
Боролись за ущільнені строки збирання. На ланах працювали від зорі до пізнього вечора.
Чесна ударна праця віддячила комунарам. Коли в минулому році врожайність з га була 5, то цього року – 10 центнерів.
Ми з честю виконали першу заповідь. Виконали план хлібоздач і на кожен трудодень залишається по 7 кілограмів зернових. Крім цього, ще припадає по 3 кг моркви, капусти – 5 кг, грошей – по 3 крб. 64 коп.
Минулого року на трудодень припадало лише по 1,5 кг зерна.
Комунари стають заможними. Найближчими днями, до 20.Х, буде закінчено зяблеву оранку.
Цього року ми добудували новий житловий будинок на 6 сімей.
В комуні є своя свиноферма, в якій є 60 шт. свиней.
Колишні бідняки, які раніше працювали на куркуля, зараз працюють на себе. Цього року в комуні 73 господарств, де справа поставлена зовсім по-іншому. Ще на початку весни комунари поставили собі завдання здійснити гасло т. Сталіна – зробити колгосп більшовицьким, а колгоспників – заможними.
Організували дві виробничі бригади, де існує висока трудова дисципліна. 100 % вихід на роботу, кожна бригада, член бригади знають своє щоденне завдання. Весняну сівбу ми провели успішно.
За свою чесну працю кожен комунар одержить по 100 – 120 пудів хліба. Цих успіхів ми домоглися внаслідок правильного керівництва партійного осередку на чолі з тов. Шокуном В. Він правильно розставив партійні сили, по–більшовицькому керував політичним та господарським життям комуни.
Завдяки правильному керівництву партосередку і ради комуни піднесено трудовий ентузіазм комунарів.
Ось що значить чесна праця, ударна праця в комуні, ось до якого заможного життя веде нас радянська влада і компартія на чолі з всесвітнім проводирем пролетаріату тов. Сталіним.
ФОТО№ 8336 НА фото: Никон Тютюн веде розмову з жінками.
У КОМУНІ СТАВ Я ЖИТИ ЗАМОЖНО
ФОТО № Колективіст 079 НА фото : Сюрчевський М.В. отримує хліб
Розповідь Микити Васильовича Сюрчевського
– Народився я в селі Проців у 1868 році в сім’ї бідняка. Мій батько працював у куркулів Власа Оприщенка та Вовка. Минуло мені вісім років, як помер батько. Ось з цього часу почалось моє самостійне, злиденне сирітське життя.
З восьми літ почав добувати власними руками шматок хліба. А як підріс трохи, то пішов по заробітках до своїх односельчан куркулів: Пархома Джими, Савки Шевченка, Івана Іогансона, Павла Шевченка. Служив два роки підряд у селі Глибокому в куркуля К. Жука.
Був і на Херсонщині в економа Олеся Диби, робив у нього на різних роботах. Як стало уже 22 роки, мене забрали до царської армії, де я прослужив 4 роки. Після демобілізації повернувся на батьківщину. І розпочали вдвох з дружиною господарювати.
У 1927 році підросли діти. Василько записався у комсомол. У комсомолі дещо навчився, він мені радив: "Тату, ідіть за комуністами. Робіть, тату, як партія каже. Ідіть до комуни".
За сім кілометрів від села Процева, в долинці між горбиками, блищали дахи хат, цинковим залізом криті. Це вишикувалися будинки комуни імені Леніна, що організувалася ще 1924 року. Добре мене знали в комуні старші комунари: Никон Тютюн (зараз голова), Степан Баран, Микита Фарбун, які, стрічаючись зі мною, казали: "Микито Васильович, пиши заяву". Довго думав… Це було в 1927 році.
З першого дня мене зарахували дійсним членом комуни. З цього дня перемінилося моє життя, а головне те, що я знав одне місце, не ходив по куркульських клунях. Заробленого хватало їсти на цілий рік. Багато сил докладали, щоб наша комуна була зразковою. Ми чесно працювали і стали зразковими комунарами. У 1933 році в нас працювали 4 працездатних: я, моя дружина, Василь, Петро та Степан. Петрові 15 років, він ходив до школи. Ми разом в чотирьох виробили 762 трудодні, це на 1.–9.1933 року та вже получили аванс 70 пудів на наші трудодні.
За орієнтовними підрахунками нам належить понад 333 пуди, крім того, припаде по 3 карбованці 64 коп. на трудодень.
Сини закінчили семирічки. Зараз працюють біля мене. Менший син Петро готується до технікуму, я йому не бороню, навіть сприятиму в навчанні, хай учиться. Хоч старість у вічі зазирнула, але я цього року виробив 126 трудоднів. Отак ми спільно боремось за заможне колгоспне життя…
Фото № 080 абож 0557 НА фото: Родина Сюрчевського М.В.
Трудодні й заробітки родини Микити Васильовича Сюрчевського
- Сюрчевський Мик. Вас. має 126 труд. Одержує 55 пуд. хліба
- ===========Пріська Ф. 152 67
- ==========Василь М. 221 97
- ==========Степан М. 193 84
- ==========Петро М. 70 30
Разом родина Микити Васильовича Сюрчевського, за попередніми розрахунками, виробила 762 трудодні, одержує за них 333 пуди хліба та на кожен трудодень припадає по 3 крб. 64 коп. – 2753 крб.
ЛЮБИМО ЧЕСНУ КОЛГОСПНУ ПРАЦЮ
Пріська Федорівна, дружина М.В. Сюрчевського
– Мені вже 58 років, а в комуні я 6 років, живеться далеко краще, ніж жилося раніше.
Люблю чесну роботу, сама щодень на роботі, жодного прогулу, звикла до всякої праці. Зараз вибираємо картоплю. Норма на жінку – 0,5 га. Я виконую й перевиконую норму. Вже цього року виробила 152 трудодні. За ударну роботу мене й моїх синів преміювали грошима і теличкою. Маю я й поросятко, кури, а все це дала мені комуна. Я сама пересвідчилась, що партія дбає про добробут бідних, я дякую нашій партії, що веде нас до заможного життя. Я тепер роблю не на куркулів, а на себе і своїх діток.
ХОЧУ БУТИ ПОЛІТПИСЬМЕННИМ
Фото №082 На фото : Коломієць Андрій Федорів
– У комуні я працюю з 1930 року. Минуло два роки, як помер мій батько. З 8 років я служив у куркулів на хуторі Горі Семена Журбаса, Пилипа Стрижевського. Набридло мені ходити по наймах.
В 1930 року я вступив до комсомолу. Цього ж таки року вступив і до комуни, в якій працюю й зараз.
Добре, по-ударному працював. З 1/1 по 1/ІХ виробив 255 трудоднів, одержав 122 пуди хліба.
За мною прикріплено пару волів, які доглядаю.
Гарно ставляться до мене й комунари. Тепер у мене в хаті 20 пудів пшениці і 10 пудів жита, які я одержав авансом на свої трудодні.
Зараз відвідую політшколу, хочу бути політично грамотним, хочу знати, що діється в нас і за кордоном у буржуїв.
МЕНЕ ВИХОВАВ КОМСОМОЛ
Василь,син М. В. Сюрчевського
Фото №0558
– Я вступив 1927 р. до лав комсомолу. Комсомол навчив мене ненавидіти класового ворога (та й сам я його дуже ненавидів), куркуля, попа. Я разом з комуністами боровся за колективізацію і року 1927 вступив до комуни "Ленінівка". Цього ж таки року довів на ділі своїм батькам про те, що куркулям більше не жити, мусить бути те, що диктує партія.
Вступив і мій батько з родиною до комуни. Отже, разом в одній хаті почали будувати нове заможне життя. На роботу ходив без прогулів і цього року маю 221 трудодень. Зараз виконую обов’язки секретаря КСМ (осередку). Цього року, як ніколи, я побачив повну хату мішків з хлібом. Де воно взялося, аж сам собі не вірив. Наша родина – 4 особи – вже одержала авансу 70 пуд., ще нам треба одержати 250 пудів хліба.
Даю слово районному комітету ЛКСМУ, що буду ще завзятіше боротися за виконання постанови партії та уряду, за правильне керівництво комсомолу, боротимусь за заможне колгоспне життя. Виношу подяку комсомольській організації за те, що виховала з мене справжнього комсомольця, члена нашого соціалістичного суспільства.
ХОЧУ БУТИ МЕХАНІКОМ
Петро,син М.В. Сюрчевського
– Мені 16 років, але я ще й досі в піонерах. Закінчив семирічку. Влітку ходив на роботу до комуни, допомагав батькові й брату виробляти норми. Працював у рільничій бригаді, заробив 70 трудоднів і одержав 30 пудів збіжжя (пшениці, жита).
Велика охота вчитися. Хочу бути механіком. Цієї осені піду вчитися в технікум. Сам я веселий, бо в нас у хаті 10 мішків хліба, повно гарбузів, насіння, картоплі, і все в нас є.
Наша родина працювала в бригаді № 1, де бригадиром Шаповал, який гарно поставив роботу в бригаді. Добра була дисципліна, ніхто не запізнювався, у бригаді жодного прогулу. Добре слухаємо свого бригадира, а тому й досягли успіхів, дійшли на шлях до кращого, більшовицького, заможного колгоспного життя.
МИ НЕ ЛЮБИМО ЛЕДАРІВ
Степан (син М.В. Сюрчевського)
– Разом із батьком вступив до комуни, набридло пасти куркульську череду.
У 1927 році комуна дала мені можливість закінчити семирічну трудову школу. Далі вчитись я не пішов, батько розраяв: "Старий я став, Стьопо, живи зі мною". І я послухав батька. Та, одначе, іскра науки живе в мене, мені дуже подобається сільське господарство, я хочу бути агрономом, гадаю, що комуна пошле мене вчитись.
Сам я працюю в рільничій бригаді, як і інші члени моєї сім’ї.
У КОМУНІ Я ЗНАЙШОВ РОДИНУ
Іван Іванович Іванов
Фото№ 081
– Рідні я не пам’ятаю. Виріс без батьків, у київському приюті. З приюту мене забрали в с. Верем’яна на Обуховщині, в одну бідну сім'ю, де й ріс до п'яти років.
З п’яти літ пішов у найми до куркулів, аж до 1929 року. В 1929 році вступив до комуни "Ленінівка".
Я добре усвідомив собі те, що лише соціалістичне життя виведе мене з ганебних злиднів, вирве з рук куркуля. Почав я працювати по–більшовицькому, виконував денні завдання з перебільшенням, за що управа комуни преміювала мене грішми та одягом.
В комуні я одружився. Став уже сімейним, працюю удвох з дружиною не на куркулів, а на себе.
На сьогодні я виробив 45 трудоднів, а дружина – більше 195 трудоднів. Зараз я з дружиною одержали аванс понад 50 пудів хліба. Я маю повно хліба, я повний господар. Я дійшов заможності завдяки правильному керуванню нашої партії. Я радий, що більше не буду ходити по куркулях, на поденщину. Я працюватиму в комуні, буду боротися за краще, заможне життя.
НАСЛІДКИ ЧИСТКИ ЗАКРІПЛЮЄМО
Василь Шокун, секретар партосередку комуни
Фото № 0555
– Після чистки партосередку я приступив до виконання обов’язків секретаря партійного осередку. До того часу осередок працював не так, як вимагає партія, а тому довелося прикласти багато сил, щоб перебудувати роботу партійного осередку згідно вказівок комісії чистки партії. Зараз усі сили комуністів розташовано на виробничих бригадах. Наш осередок по-бойовому приступив до виконання слів тов. Сталіна "зробити колгоспи більшовицькими, а колгоспників заможними".
Сівбу наша комуна завершила на 100 відс., хлібозаготівлю, огородинозаготівлю, молокоздачу виконали на 100 відс. Зараз 80 % тяглової сили перекинуто на зяблеву оранку.
Уроки ударної роботи показали ударники першої рільничої бригади з бригадиром Іваном Шаповалом.
Родина Микити Васильовича Сюрчевського по-більшовицькому попрацювала, а тому й заробила найбільше хліба.
Комунари під більшовицьким проводом РПК борються по-більшовицьки за урожай 1934 року, посіяно 105 га пшениці, посіяно на пару жита на 92 га, яке вже 2 – 3 рази ралили.
Ми весь час боремось за якість роботи. Тепер партосередок поставив завдання зібрати у 1934 році у півтора рази більший урожай, ніж цього року. Зараз розгортаємо роботу по підвищенню політичного рівня наших комуністів наукою Маркса, Леніна, Сталіна.
МИ НЕ ЛЮБИМО ЛЕДАРІВ, ЛЮБИМО ЧЕСНУ ПРАЦЮ
Шаповал Іван, бригадир
ФОТО 0559
– Склад моєї бригади такий: робочих рук 37, коней – 10 голів, корів, що використовуються на сівбі – 10 голів та один трактор.
Завдання моїй бригаді зібрати: 72,5 га озимини, 33 га вівса, 33 га віки, 5 га ячменю, городини – 25 га. Завдання треба було виконати за 15 днів, але ми по-більшовицькому взялися і виконали їх за 13 днів.
Найкраще себе показали члени родини Микити Васильовича Сюрчевського.
Не відставали в роботі ударники Андрій Коломієць, Параска Фарбун, Галька Несторенко. Денні норми виконували, часто перевиконували, а все тому, що ми працюємо за вказівками партійного осередку.
Ми працювали, застосувавши метод соціалістичного змагання, а змагалися ми з бригадою № 2.
За весь час цього року я виробив разом з родиною ( 2 чоловіка) 400 трудоднів. Цьогорічні наслідки господарювання показали, що краще працювати в соціалістичному господарстві.
Нині вже мало залишилося тих людей, котрі пам’ятають господарювання в комуні. А тому подаємо спогади дітей, які пройшли цю школу виживання.
ДІТИ КОМУНАРІВ
Із розповіді дочки комунара Марії Павлівни Зюзюн
- Сім’я в нас була чимала. Батько – Павло Андрійович Зюзюн – 1894 року народження, мама – Ольга Кузьмівна, того ж року. Нас у родині було п’ятеро: Марія – 1922 року, Андрій – 1928 року, Дуся – 1925 року, Олександр 1930 року, Світлана – 1939 року.
ФОТО №8368 На фото : Родина Зюзюна П. А.
Мої батьки проживали біля садиби Зюзюна Василя Михайловича, сьогодні це вул. Шевченка. Тут було дворище ще нашого дідуся. Скільки себе пам’ятаю, то наша сім’я не була дуже бідною. Але з часу організації комуни "Ленінівка" і мій батько, як і десяток сімей з Процева, взявши з собою коня, корову, овець, пішов жити до комуни.
Поселилися всі сім’ї у барачне приміщення, велике таке, стояло воно буквою "П". Дали нам одну кімнату, немалу. Була в ній піч, спільний для всіх коридор, посеред барака – клуб,їдальня.Ніхто дома їсти не варив, усі харчувалися в їдальні.Діти їли окремо. Працювали тут і ясла, бо дітей було багато. Тільки в нашій сім’ї – п'ятеро, а в інших ще більше. Початкова школа була в Ревному, а семирічка в Процеві. До школи всі ходили пішки. Я закінчила 7 класів у Процеві.
Тато працював у комуні пасічником. Було в нього аж 300 вуликів. Батько ніколи додому меду не приносив. Бувало, побіжу на пасіку до батька, він може мені врізати кусочок стільничка, а я заховаю ще трішки і для мами, щоб не бачив батько.
Батька цінували за роботу. Комуна мала свою лавку в Києві, в якій продавали і мед. За хорошу роботу преміювали батька костюмом, сорочкою, пам’ятаю, ще й галстук приніс.
Батько був більшовиком. Узагалі майже всі господарі були комуністами в комуні.
Згодом стали будувати для людей садиби. Пам’ятаю, було садиб із десять. Колгосп, який організували з комуни "Ленінівка", почав будувати і для нас хату на двох господарів. Це було перед війною. Нашу частину побудували, а друга частина будинку залишилась. Пам’ятаю, як ми всі лягли на печі, вперше витопленою мамою, яка то була розкіш.
Та невдовзі війна. Мене в 1942 році забрали на роботи до Німеччини. Брат Андрій у 1944 році підірвався на міні, орали якраз поле і знайшли міну. Тракторист спробував її розібрати, та загинули обоє. Батька забрали на війну в 1943, і він з неї не повернувся. Я повернулася додому в 1945 році. Хату нашу спалили німці, і мама пішла жити в Проців до дідуся.
З часу організації комуни пішли туди не всі жителі Процева, зокрема Никон Федорович Тютюн, Яків Шокун, Ілько Юхимович Байчас, Іван Юхимович Байчас, Михайло Косовиць, Павло Андрійович Зюзюн, Мина Іванович Фарбун залишились жити в своїх домівках. Багато хто придивлявся, мовляв, а що в них з того вийде. Але в холодні роки, особливо у голодні, ішли до комуни працювати, могли хоч гарячої їжі поїсти, а бувало, ще і в горщик насиплють, приносили дітям додому.
Вони, діти комунарів, тікали від злиденного життя і пробивали собі дорогу самі. Про життєві стежки О.П. Зюзюна розповідає матеріал з газети "Наше місто" (м. Дніпропетровськ), який передала нам сестра Олександра Павловича – Світлана Павлівна Тютюн, що мешкає у с. Проців.
Вони теж ризикували життям
ФОТО № 20 (покажи так , як в газеті)
Два роки тому з учасником бойових дій Олександром Павловичем Зюзюном стався інфаркт. Три доби він перебував на тому світі, бачив "тунель" і світло в кінці його, про що розповідають люди, які пережили подібне. Потім дав собі команду одужати…
Його батько загинув на війні, дядька, як голову сільської ради, повісили німці, а брат підірвався на смерть під час знешкодження снаряда в рідному селі на Київщині. Шістнадцятилітній юнак прийшов до військкомату і заявив: "Не піду від вас, поки не заберете в армію".
Його направили в Севастопольську школу юнг, і за два роки, в 1948-му, він уже брав участь у бойовому траленні мін на Чорному морі. Вони знаходили і знищували міни, що залишилися у воді після війни. Корабель-тральщик тягнув за собою два довгих троси, на яких закріплені потужні зубчасті різаки. Ніж перерізав трос якірної міни, і вона спливала на поверхню. Потім мінери з помічниками-добровольцями підходили на шлюпках до міни, закріплювали запал, відходили і підривали її. Серед добровольців часто був і старшина групи мотористів Олександр Зюзюн.
Він служив на тральщику "Сергій Шувалов" до 1953 року. В їхній групі обійшлося без людських жертв, але на інших кораблях моряки під час розміновування, траплялося, гинули. На рахунку О. Зюзюна 240 днів бойового тралення в усіх українських портах Чорного моря, а також у румунській Констанці, де мін було особливо багато.
Після демобілізації Олександр Павлович закінчив Харківський юридичний інститут і багато років працював в органах охорони правопорядку. З лютого минулого року живе в Дніпропетровську. Нещодавно він завітав до нашої редакції і розповів про свою ініціативу.
– За чинним законодавством усі учасники бойових дій періоду Великої Вітчизняної війни, які згодом стали інвалідами загального захворювання, прирівняні до інвалідів війни. Це можна лише вітати. Але чому поза увагою лишилися учасники бойових дій в Афганістані, Північній Кореї, Угорщині, Чехословаччині та багатьох інших країнах? Адже вони теж виконували накази, ризикували своїм життям і втрачали здоров'я. Вважаю, таку несправедливість треба усунути, і закликаю ветеранські організації підтримати мою пропозицію. Днями стало відомо, що рада організації ветеранів Афганістану та інших локальних війн "Вітчизна" Красногвардійського району таке рішення вже ухвалила і надіслала його до Верховної Ради України.
ПАМ’ЯТЬ ЖИВЕ У СЕРЦІ
Наша розповідь – про одну з перших комунарок – Мотрю Михайлівну Опрощенко, бо її доля тісно пов’язана з комуною "Ленінівка". Їй тільки-но виповнилося сімнадцять. У далекому 1920-му, під час сутички червоноармійців та білополяків, загинули її батьки. Лишилися вони зі старшим Степаном та середнім братом Петром сиротами. Іти нікуди, а тому, як почули, що організовується комуна, одними з перших прийшли на колективне поле. Очолив комуну Никон Федорович Тютюн.
– Тут, у "Ленінівці", – пригадує Мотря Михайлівна, – одна з вулиць носить його ім’я.
І знову спогади владно беруть у полон. У полотняних сорочках, звісно, бідні, прийшли записуватися у комуну. Назвали її зразу "Вільний степ", а коли в 1924 році помер Ілліч, вона стала носити його ім’я.
Не багатшим за нас був і Федір Опрощенко. Разом з п’ятьма братами і сестрами він теж прийшов у комуну. Разом і сіяли, і жали, і молотили. Колективна праця здружувала. Тож невдовзі стали чоловіком і жінкою.
У кімнаті на стіні, заквітчаний рушниками, висить портрет Федора Тихоновича у формі льотчика. Подивилася на нього – і знову пригадалася "Ленінівка" 20–х років. Як проводжала чоловіка в армію, як хвилювалася, коли його обрали головою сільської ради, згодом робітфак у Києві, Качинське військове льотне училище…
У травні 1930 року народилася донька. Назвали її Леніною.
Неспокійне життя у військових. Вітебськ, Смоленськ. З Іспанії чоловік повернувся з орденом Червоного Прапора. Коли почалася війна, командир ескадрильї Ф.Т. Опрощенко за ратний подвиг одержав другий орден Червоного Прапора. По п’ять, шість вильотів на добу робив його екіпаж, захищаючи Москву.
Мотря Михайлівна Опрощенко – член КПРС з 1932 року, у люті воєнні роки закінчила курси медсестер, мала багато подяк за медичну допомогу бійцям у далекому Сибіру. Після звільнення Бориспільщини повернулася в рідну Ленінівку. Трудилася ланковою на молочно-товарній фермі.
У світлиці на почесному місці-ленінська медаль, Мотрі Михайлівні вона дорога.
Зі спогадів жительки с. Ленінівка Оксани Федорівни Шульги, 1925 року народження
Є фото № 4194
– Наша сім’я проживала в с. Процеві, на хуторі. Було нас семеро: батько – Федір Савович Шульга, мати – Олена Іванівна Шульга та п’ятеро дочок – Уляна, Ольга, Оксана, Оришка і Галина.
Тяжкі часи голодомору 1932 – 1933 років не обминули і нашу сім’ю. Батько, наш годувальник, помер. Мати залишилася з купою малих дітей. Куди йти? Хто поможе? А мати вже чула, що в комуну приймають всіх, годують, дають житло. Та й батьків брат зі своєю сім’єю там жив. Покинули ми мертвого батька, бо й поховати не було сили, і пішли до дядини – Секлети Фарбун. Вона в комуні куховарила.. Комунарів годували тільки літом, а зимою на зароблені трудодні кожен готував собі їсти сам.
У дядини було своїх п’ятеро дітей: Параска, Іван, Яків, Галина, Віктор. Жили вони у великому будинку, який колись побудував куркуль, це була економія. Під час колективізації він утік до Америки (так казали батьки). Будинок мав форму букви "ш": в крайніх крилах жили комунари зі своїми сім’ями, а посередині – контора, клуб, столова. Дали і нам кімнатку.
Пізніше комунари їздили по селах, розбирали хати розкуркулених, привозили матеріал і побудували ще два будинки на 8 – 9 сімей. Бо ж люди в комуну приходили звідусіль, навіть із-за Дніпра. Чутка про те, що в комуну приймають усіх нужденних, передавалася з вуст у вуста.
Мати пішла працювати на ферму. А ми, малеча, допомагали, чим могли. В жнива нас збирав піонервожатий, і ми йшли збирати колоски або підносили воду дорослим. Усі працювали добре, ніхто шкоди не робив. Коли ми прийшли в комуну, мені було 8 років, і я часто доглядала у комуні малих дітей.
У комуні піклувалися про дітей. Кожного літа, після закінчення навчання, всім дітям купляли однакові костюмчики: хлопчикам – одні, а дівчаткам – інші, і відправляли на місяць у Проців на відпочинок. З нами їхав піонервожатий і кухарка, яка варила нам їсти. Продуктами забезпечувала комуна. Жили ми в будинку школи, спали на розкладушках. Ходили на річку, купалися, проводили різні ігри. Вранці завжди робили зарядку. Набиралися сил і з настанням жнив знову йшли працювати.
Люди в комуні працювали на совість, бо ж робили для себе. А керував нами голова комуни Никон Федорович Тютюн. Чоловік був добрий, справедливий. Мав сім’ю – жінку та п’ятеро дітей – Івана, Поліну, Надію, Володимира, Анатолія.
Ніхто на нього не скаржився, бо він старався все зробити так, щоб не обділити чимось когось із комунарів. Хіба що коли розділяли землю, то деяким комунарам попалася земля з рівчаком. Та з часом вони приводили свою ділянку в порядок і образа на голову минала.
Землю людям давали по черзі, спочатку керівництву і тим, хто перший почав створювати комуну і працювати в ній. Ділили всім порівну. І перша вулиця, на якій побудував хату і Никон Тютюн, тепер носить його ім’я. А хату свою він ощепив ще до війни. В комуні була будівельна бригада, яка ощіплювала хати, потім робила закид, а вже тоді хазяїн сам її добудовував.
У війну Никона Тютюна в селі не було. Казали, що він воював в партизанському загоні.
Під час окупації і в нас у селі були люди, які стали поліцаями. Один з них видав трьох активістів – Барана Петра Михайловича, Шокуна Василя Опанасовича, Бідненка Івана Трохимовича. Забрали їх, і де вони ділися – ніхто не знає.
Сестра одного з них – П.М. Барана, Опрощенко Мотрона Михайлівна, 1905 року народження, теж була активісткою в комуні, партійною, працювала в ланці. Мала чоловіка, Опрощенка Федора Трохимовича, який був льотчиком. Добровольцем пішов воювати в Іспанію і в 1938 році загинув. Залишилась Мотря з двома дівчатками – Інною і Лєніною.
Комуна наша була багатою. Вирощували овочі, зернові. Була своя пасіка. Людям на трудодні давали мед. Були великі плантації маку, кавунів.
Після війни були побудовані льодники, де зберігалася продукція. Пізніше мали в Києві свій магазин, в якому продавцем був наш Петро Сурчевський.
ФОТО№8353 НА фото: На виставці сільського господартва.Серед учасників жителі Ленінівки Перша справа Бердник Оксана Кузьмівна,( зліва) - жінки з Гнідина
Фото №3457 НА фото: Диплом учасника Всесоюзної сільськогосподарської виставки
Лист з Донбасу
В архівних документах відшукався ось такий цікавий лист – звернення до редакції "Ні відповіді, ні грошей".
Товариші! Я, комсомолець, мобілізований на Донбас 21.Х11. 32 року за ухвалою ЦК комсомолу, з ентузіазмом пішов у шахти на ліквідацію прориву на Донбас.
До цього я робив у комуні ім. Леніна і в ній залишився мій заробіток за попередню роботу.
Я кільканадцять разів писав голові управи комуни т. Тютюну Никону, щоб він переказав мій заробіток, та від нього нема ні відповіді, ні грошей.
Може, редакція газети "Колективіст" допоможе мені одержати мій заробіток.
Гайдук Грицько.
Від редакції: Вважаємо за недозволене ставлення управи комуни ім. Леніна до мобілізованого комсомольця на Донбас, звертаємо увагу партійного і комсомольського осередку комуни й чекаємо на конкретні дії від управи по допису.
Переглядаючи підшивки газет повоєнного часу, ми віднайшли замітку до газети Никона Федоровича Тютюна про життя колгоспу за 1955 рік, в якій він пише: "…при допомозі держави побудували зерносховище, житло, соціальні споруди. Напередодні війни в колгоспі було вже 3 автомобілі, власна молотарка та інша сільгосптехніка. На кожен трудодень колгоспники одержували не менше 5 карбованців грішми, 4 кілограми хліба та овочів, фрукти із свого саду та інше.
ФОТО № 8355 На фото : На птицефермі .За роботою мама Тютюн Надії Луківни
Жаль, минула війна принесла велику шкоду нашій артілі. Загинули кращі її люди. Серед них Мина Іванович Фарбун, Микита Васильович Сюрчевський, брати Степан Михайлович та Петро Михайлович Барани та інші….
Тепер за нашим колгоспом закріплено 1338 га землі. В господарстві є 5 тваринницьких ферм, пасіка, сад, від якого в 1954 році було одержано 70 тис. карбованців доходу. Зараз ми на площі 233 га закінчили сівбу ранніх ярових. А на площі 70 га посадимо овочі, у вирощенні яких наші колгоспники мають не абиякий досвід. Ми взяли зобов'язання виростити на кожному гектарі по 140 ц помідорів, по 150 ц огірків, по 16 ц капусти. На відведену площу вивезли 1200 т місцевих добрив. У парниках виростили високоякісний посадковий матеріал капусти та помідорів. Цими днями вже посіяли 5 га столових буряків, 4 га цибулі.
У нинішньому році правління колгоспу планує отримати не менше 800 тис. карбованців доходу, а на кожний трудодень видати колгоспникам по 2 карбованці грішми, по 2 кілограми хліба та по два з половиною центнери картоплі…."
Фото№8344 НА фото : На колгоспному полі в Ленінівці Городник колгоспу ім. Леніна Н. Тютюн
Держава заохочувала колгоспника до продуктивної праці, що й позначалося на зростанні добробуту селян. Та з часом люди і самі звикли працювати добре там, де вмілий, вимогливий і турботливий господар- керівник.
