ПРоців у переписі 1666 року

Проців у переписі 1666 року

Богдан Хмельницький, укладаючи Переяславський договір 1654 року, насамперед розраховував на допомогу російської сторони щодо захисту українських земель від польської експансії. Та не так сталося, як гадалося. Московський цар Олексій Михайлович залучав козаків до відстоювання і захисту своїх інтересів, передусім він використовував Запорозьке військо для повернення втрачених земель. А тому «Московські статті» і наказували воєводам брати податки з українського населення до царської скарбниці та своїх гарнізонів: « Всілякі грошові і негрошові побори від міщан і від населення до казни государевої вибирати» (Романенко В.О. Переписні книги 1666 р. – К., 1933. – С. 115).

Московські переписувачі швидко прибули до України і поселилися не лише в полкових, а й у сотенних містах та містечках. За «Московськими статтями» їм веліли « … сказати тих міст мешканцям, і лавникам, і всіляким жилецьким, і промисловим ремісничим людям, і поселенцям, що великий государ за своїм милосердям і за чолобитною боярина і гетьмана Війська запоріжського Івана Мартиновича Брюховецького і всього Війська запоріжського … наказав переписати всяких чинів малоросійських жителів… за іменами» (Романенко В.О. Переписні книги 1666 р. – К., 1933. –С. 117).

Цікавим є той факт, що частина міст платила до царської скарбниці викуп за міські доходи з пива й перевозу грішми та медом. А люд Вороньківської сотні, до якої належали мешканці Процева, платив не лише грошима, а й хлібом, тоді як жителі Борисполя віддавали тільки гроші.

Населення Вороньківської сотні поділялося на три категорії, залежно від податку, сплаченого з кожного «диму» (двору). До першої категорії належали заможні купці, крамарі, а також власники млинів, солодовень, медоварень, шинків. Саме в руках цієї верстви зосереджувалося міське правління (посади війтів, бурмистрів, райців–радників). До другої категорії належали дрібні ремісники і торгівці. А незаможні позацехові ремісники і люди, які жили з випадкових заробітків, входили до третьої категорії, їх називали бобилями.

У Вороньківській сотні перепис проводили представники влади – війт Гнат Сидоров і бурмистр Семенов. До переписних книг заносилися лише чоловічі прізвища та наявність у них тяглової сили – волів, коней. Тож за переписом 1666 року налічувалося: 37 міщан, які сплачували подимний податок по одному карбованцю на рік. Серед тих, хто мав лише одного коня, було 5 міщан, а хто коня і вола, – 2, а по 2 коня і 2 вола – 1 міщанин, двоє коней і три воли – 1, шість волів – 1, по 2 воли – 21 особа. Одним волом обробляв землю бурмистр Семенов. До найзаможніших належали крамар Мусій та пивовар Степан. Значно більше мав землі й орав аж чотирма волами Василь Черпак, а в Івана Бурмата було 2 воли і 2 коня. Степан Струнко обробляв землю двома кіньми і трьома волами. Вони вважалися найбагатшими землевласниками.

До другої категорії віднесли 58 міщан. Вони платили по піврубля на рік. Сорок із них мали по одному волу, двоє – по одному коню, інші були ремісниками. Серед них – 1 цимбаліст, 4 кушнірі, 2 ковалі, 3 шевці, 1крамар, 1 ткач, 1калачник. У дворі, де не було господаря, записували прізвище вдови і кількість тяглової сили. До таких належали вдова Павлиха і Кармазина, які мали по одному волу. На час перепису деякі міщани не мали своїх дворів, але їх занесли до списку тих господарів, де вони проживали. Зокрема, Мусій Кравченко мешкав у дворі Василя Кушніра, а Максим Пшеничний – в Івана Сипанка.

До третьої категорії належали 18 міщан, з яких кожен платив до царської скарбниці по 8 алтин і 2 гроша.

Усього міщани Воронькова сплачували подимного податку 70 рублів з полтиною, а за 103 воли і 12 коней податок становив 15 рублів і 29 алтин. Окрім того, з коней та волів платили по 63 з половиною осьмачки жита і вівса на рік. Грошові та хлібні податки сплачували у Переяславі ( Переписні книги 1666 року. – С. 212–214).

У переписних книгах відсутні дані про міщан Процева, згадується тільки, що в Салькові проживало вісім бобилів (безземельних селян). До них належали Іван Голик, Андрій Савельєв, Кіндрат Борисов, Дем’ян Кокуренко, Оська Онанін, Василь Швецький, Андрій Кащенко, Афонька Бораченко. У Процеві записані безземельними Якушко Сорока і Богдан Мироненко. Десять бобилів Салькова і Процева платили податок у сумі 1 руб., 16 алтин і 4 гроша.

У другій половині XVII ст. посилилася експлуатація зубожілих козаків і селянських мас. Користуючись підтримкою царських властей, козацька старшина швидко розширювала свої володіння, захоплювала землі козацької бідноти і селян і поступово перетворювала їх на свою власність.

А царський уряд прагнув якнайшвидше запровадити жорсткі порядки, які ґрунтувалися на необмеженому кріпосництві. Це і спричинило збурення всіх верств населення проти феодального гніту старшинської верхівки та утисків царських воєвод. Саме у 1667–1668 роках по Лівобережжю прокотилася хвиля народних повстань. Першими виступили 18 липня 1667 року 400 переяславських та 100 бориспільських козаків у слободі Богушівки. Вони розправилися з полковником Данилом Єрмоленком, відомим своєю жорстокістю, зажерливістю і здирством, і рушили до Переяслава. Одним із перших у Переяславському полку виступив козак Вороньківської сотні Петро Романенко. До повстанців приєдналися мешканці навколишніх сіл і містечок. Але, як і інші повстання цього періоду, воно було жорстоко розгромлене силами самого гетьмана та московськими військами.

Бориспільська районна рада